ЛЮТЕРАНСЬКА НІМЕЦЬКОМОВНА ПРОПОВІДЬ ЯК ЖАНР ПУБЛІЧНОЇ ТА МАСОВОЇ КОМУНІКАЦІЇ: ЛІНГВІСТИЧНА СТРУКТУРА ТА ДІАХРОННА ДИНАМІКА

Анотація

У статті розглянуто еволюцію лютеранської німецькомовної проповіді як інституційного жанру публічної та масової комунікації крізь призму діахронного аналізу. Дослідження охоплює три ключові етапи — реформаційний, модерний і сучасний — та аналізує зміни у синтаксичній структурі, модальності, адресатних стратегіях, дейктичних механізмах і наративній організації текстів проповідей. Автор доводить, що трансформації жанрової структури лютеранської проповіді відбуваються у відповідь на соціокультурні зміни, зокрема трансформацію моделей адресата, зміну режимів публічності та вплив медіалізованого комунікативного середовища.

Реформаційна проповідь базується на екзегетичній домінанті, характеризується домінуванням гіпотаксичних конструкцій і нормативною аргументацією. Модерний етап демонструє зрушення до індивідуалізації адресата, ритмізації синтаксису та зростання ролі інклюзивних мовних форм. Сучасна проповідь адаптується до умов цифрової масової комунікації через синтаксичну сегментацію, емпатійну модальність і наративізацію, зберігаючи при цьому сакральну рамку та інституційну легітимацію.

Особлива увага приділяється функціональній переорієнтації жанру: від жорстко контрольованої нормативності до моделі діалогічного осмислення та співучасті. Синтаксис поступово стає більш адаптивним, модальність — рефлексивною, а стратегія адресації — багаторівневою, що відповідає вимогам сучасної гетерогенної аудиторії. Проповідь перетворюється на засіб комунікативної інтеграції сакрального тексту в контекст сучасних соціальних і культурних викликів.

Таким чином, лютеранська проповідь постає як приклад динамічно стабільного інституційного жанру, здатного до збереження жанрової ідентичності завдяки гнучкому використанню мовних ресурсів у змінених умовах комунікації.