ПРО АНІМАЛІЗМ ТА АНТРОПОМОРФІЗМ У ХУДОЖНІЙ ЛІТЕРАТУРІ

Анотація

Стаття присвячена дослідженню найголовніших етапів становлення і розвитку анімалістичного дискурсу як одного з широко представлених нестандартних напрямків художнього наративу, його антропоморфний аспект, а також його зв'язок з когнітивною зоологією. Анімалістичний дискурс становить собою унікальне явище, тому що виявляється у всіх стилях, в усіх жанрах, в усній (фольклорній) і письмовій формах, причому в останній представлений протягом двох тисяч років. Він, у різних своїх іпостасях, розрахований на аудиторію дитячу і дорослу, професійно підготовлену (наукову) і загальну. Представлений у професійних жанрах, анімалістичний дискурс широко розвинувся протягом останнього півстоліття - від антропологічної зоології до когнітивної психології тварин. Представлений у художньому мовленні, враховуючи його антропоцентрічність, він повідомляє інформацію про тварин, маючи своєю основною і кінцевою метою характеристику людини, що живе з твариною. Антропоморфізм - (практично) обов'язкова характеристика всіх анімалістичних творів - розглядається як одна з форм анімалізму, надзвичайно характерна для ранніх дослідників поведінки тварин і широко використовувана в художній творчості. Навіть у професійних колах досі має місце подібне оману, хоча розвиток зоопсихології, когнітивної психології тварин в останні роки привели переконливі докази функціонування раніше не відомих проявів психічної діяльності тварин. Тварина, безумовно, пізнає світ і у неї повинна бути своя "картина світу". Однак, когнітивні механізми у людини і тварини різні: якщо для людини основним інструментом пізнання є слово (в зв'язку з чим ми і говоримо про мовну картину світу), то тварина, позбавлена цього основного когнітивного інструменту, різко обмежена в можливостях побудови "своєї" картини світу. Розгляд низки персонажів анімалістичних наративів як лінгвокультурних типажів підтверджує абсолютну антропоцентрічність будь-якого художнього тексту, хто б не був його наратором і / або фокалізатором.