НОМІНАТИВНІ РЕЧЕННЯ В ХУДОЖНЬОМУ ТЕКСТІ: ЛІНГВОПРАГМАТИЧНИЙ АСПЕКТ (на матеріалі роману Ґ. Мюссо «Central Park»)

Анотація

У статті досліджується функціонування номінативних речень у французькому художньому дискурсі на матеріалі роману Ґійома Мюссо «Central Park» в аспекті їхньої ролі в інтенсифікації емоційно-прагматичного навантаження тексту. Номінативні речення — комунікативно завершені, синтаксично незалежні односкладні конструкції, побудовані лише на іменникових (або субстантивованих) структурах, без дієслівного предиката. Виявлено, що в романі Ґ. Мюссо використано поширені і непоширені номінативні речення таких семантичних груп: буттєві (екзистенційні), власне-номінативні і оцінні номінативні речення. Вживаність номінативних речень пов’язана з гібридним характером жанру роману, його приналежністю до психологічного трилеру з елементами детективу та психологічної драми. Продемонстровано, що буттєві номінативні конструкції відіграють визначальну роль у створенні візуальності, що формує загальну атмосферу роману, сприяє відтворенню динамізму подій, загальної психологічної напруги. Домінуючим засобом інтерпретації дійсності, фіксації деталей простору є зорове сприйняття, завдяки чому створюється ефект «візуальної присутності». Акцентовано на ролі номінативних речень у створенні кінематографічного ефекту, а саме фрагментарності, «змонтованості» описів місця подій. Зорові «зупинки-кадри», що репрезентовані номінативними реченнями, фіксують мить, аби посилити емоційне або психологічне напруження, створюючи ефект саспенсу. Продемонстровано, що власне-номінативні речення в романі Ґ. Мюссо виконують функцію кадрового маркування простору та часу. Виявлено, що оцінні номінативні речення слугують засобом вираження суб’єктивного ставлення персонажів до предметів, об’єктів, оточення, ситуації. Завдяки таким реченням передається внутрішній стан персонажів, підсилюється внутрішнє напруження, атмосфера невизначеності. Підкреслено, що номінативні речення є засобом актуалізації психологічного ландшафту персонажів, уможливлюючи візуалізацію внутрішнього стану через фрагментарні, статичні образи, що сприяє драматизації сприйняття, згущенню емоційного фону, а також відтворенню стану емоційно-психологічної напруги.