АВТОРСЬКА ПРИСУТНІСТЬ У П’ЄСІ Т. СТОППАРДА «РОЗЕНКРАНЦ І ГІЛЬДЕНСТЕРН МЕРТВІ»

Анотація

У статті досліджено стратегії взаємодії автора, тексту, читача на прикладі «Гамлета» В. Шекспіра та «Розенкранц і Гільденстерн мертві» Т. Стоппарда, виявлено способи трансформації шекспірівського тексту, який є першоосновою для стоппардівського. Проаналізовано текстові трансформації та ігрові конструкції, які залучає Стоппард у свій текст п’єси, що допомагає включити читача у драматичну дію твору. Досліджено умови комунікації автора з читачем/глядачем на текстовому рівні, розглянуто способи організації подій, побудови дії, створення композиційної єдності та встановимо, що дає читачеві можливість проявити свободу та обрати варіант інтерпретації п’єси.

Децентралізація лінії Гамлета, виведення другорядних персонажів на перший план підіймає перед читачем тему трагедії «маленької людини», а не великої непересічної особистості, яка є суголосою аудиторії ХХ століття, бо людина цього часу відчуває свою приреченість і безпорадність у світі, який сприймає як ворожий. Дана персонажна та тематична трансформація у тексті є проявом авторської позиції.

Стоппард послуговується у тексті метафорою театру як людського життя, сценарій якого визначений наперед фатумом, тому вибір є ілюзією, індивідуальні дії позбавлені сенсу. Автор трансформує рольову поведінку персонажів, надає їм нового значення, досліджує межі авторського контролю, свободи персонажів та змісту театрального мистецтва. Авторські міркування про суть театру, гри — це ілюстрація діалогу між традиційним театром та сучасними інтерпретаціями. Тема театру як дзеркала життя вводиться автором на підтекстовому рівні, гра є не просто театральною складовою, а трактується як життя. Іронія дозволяє Стоппарду уникнути пафосу та нудьги, його герої шукають відповіді на онтологічні питання, які приховані за маскою Гри. Через трансформовані сталі композиційні елементи, символіку гри, маски розкривається авторський підхід до сучасного прочитання шекспірівського тексту, акцентуація філософських мотивів та їх пристосування до сучасних онтологічних підходів робить п’єсу Стоппарда актуальною.