«МЕТАФОРИЧНЕ РОЗШИРЕННЯ» ЯК АПЕЛЯЦІЯ ДО КОЛЕКТИВНОЇ ПАМ’ЯТІ ЧЕРЕЗ АІ У ТВОРАХ В. ТАРНАВСЬКОГО, В. КОЖЕЛЯНКА І М. ПОЛЛАКА

Анотація

Сучасні дослідження розрізняють індивідуальну та колективну пам’ять, причому перехід між ними означується поняттям «метафоричного розширення». Стаття аналізує, як цей процес апеляції до колективної пам’яті реалізується через використання елементів штучного інтелекту (АІ) та альтернативної історії у творах В. Тарнавського, В. Кожелянка та М. Поллака.

У роботах В. Тарнавського, зокрема в романі «Порожній п’єдестал», досліджено метажанрову конструкцію альтернативної історії з подвійним фіналом. Автор актуалізує антагоністичні пари «пам’ять-забування», «успіх-невдача», порушуючи проблему національного героя та фатуму забування, що супроводжує національну історію.

Творчість В. Кожелянка аналізується через романи «Котигорошко» та «Третє поле». «Котигорошко» представлений як політичний роман-анекдот з іронією та глибоко мотивованою ономастичною картиною, що формує впізнаваний авторський ідіостиль. «Третє поле» позиціонується як чистий жанр альтернативної історії, що, використовуючи правдиві історико-археологічні факти та надбання європейської філософії (кантіанство, ніцшеанство, Макіавеллі), створює правдоподібний ідейний контекст. Розглядається пошук певної спільноти, яка жила б за іншими принципами (на прикладі трипільської цивілізації), а також проблеми національного героя та його сприйняття в українському суспільстві. Автор вводить ідею «надлюдини» та символічний перехід від міфологічного до релігійного світогляду, зберігаючи пригодницьку інтригу.

Дослідження М. Поллака сфокусоване на автобіографічній книзі «Мрець у бункері. Історія мого батька», де автор розкриває минуле свого батька-есесівця, та на збірці есеїв «Топографія пам’яті». Ці твори вивчаються як приклад свідомої відмови від ідеологічної картини світу свого роду, дистанціювання від жахливого минулого та ефективної трансформації трагічних сторінок історії. Обговорюється поняття канонічної пам’яті як способу осмислення культурних явищ, що протистоїть забуттю, та її роль у формуванні національної свідомості.

Загалом, стаття демонструє, як художня література, використовуючи «метафоричне розширення» та звертаючись до колективної пам’яті, пропонує альтернативні наративи та переосмислює історичні факти. Це впливає на формування національної ідентичності та ставлення до образу національного героя в українському та європейському контекстах, з особливою увагою до трансформації традиційних архетипів та постмодерністських прийомів, зокрема алюзій.