ДОСЛІДЖЕННЯ ФОНОСЕМАНТИЧНИХ ЯВИЩ У ХУДОЖНЬОМУ ТЕКСТІ

Анотація

Природна мова є багатогранним і різноаспектним явищем, яке виходить за межі виключно психічного феномену. Як реальний об’єкт дослідження вона постає у двох формах: у живому мовленні та у письмових текстах, які відкривають простір для аналізу як психолінгвістичного, так і соціокультурного характеру. Фоносемантична інтерпретація мовної номінації дає змогу вловити універсальні семантичні закономірності, які описують як загальні шляхи людського пізнання, так і специфічні риси лінгвокультурного мислення певного народу чи етносу.

Існують два підходи до вивчення фоносимволізму. Перший — символіка звуку є первинною та виникає під впливом звукової природи мови. Експериментальні дослідження підтверджують існування первинного або елементарного фоносимволізму, демонструючи, що символічне значення звуків пов’язане з їхніми акустико-артикуляційними характеристиками. Другий підхід полягає у тому, що фоносимволізм є вторинним і виникає як наслідок прагнення мовця встановити зв’язок між звучанням слова, яке розвивається відповідно до фонетичних законів певної мови, та його значенням. Цей тип фоносимволізму, відомий як вторинний або контекстуальний, є похідним від фонетичних закономірностей.

Обидва підходи варто розглядати у взаємозв’язку, оскільки вторинний фоносимволізм можливий лише завдяки існуванню первинного, або елементарного, фоносимволізму. Поети, залежно від своїх художніх завдань, майстерно використовували комбінації голосних і приголосних, надаючи текстам ефекту прозорості або, навпаки, затемненості й загадковості. І хоча фонетичний символізм не обмежується лише поезією, саме в цій сфері взаємозв’язок між звучанням і змістом проявляється найяскравіше й найбільш інтенсивно.

Об’єктом нашого дослідження стала лексика сучасної німецької мови, яка передає емоції «радості» (мажорний мотив) та «суму» (мінорний мотив). Матеріалом для аналізу слугували поетичні твори австрійських авторів, таких як Роза Ауслендер, Інгеборг Бахман, Крістіне Лавант, Макс Мель, Еріх Фрід, Ернст Яндль. До вибірки увійшли вірші, які так чи інакше відображають ідеї мажорності чи мінорності. Усі слова були поділені на дві групи й затранскрибовані відповідно до стандартів «Aussprachewörterbuch» (6-те видання, Duden) під редакцією М. Майнгольда. Результати дозволили порівняти фон етичний склад віршів із різними емоційними мотивами.

У нашому дослідженні ми застосували психолінгвістичну методику Ч. Осгуда — вимірювання значень за допомогою семантичного диференціала. Квантитативний аналіз показав, що певні фонеми сприяють формуванню позитивного або негативного мотиву в поезії. Значущі зв’язки між звуковою формою та змістом поетичних творів для передачі позитивного мотиву досягається частотнішою вживаністю голосних фонем [а:], [у:], [і:], [е:] та приголосних [l], [ŋ], [n], [v], [ç], [j], [s], [z] відповідно негативний мотив передається фонемами [ʊ], [ɪ], [øː], [oː], [ɛ], [uː] та приголосними [r], [t], [k], [g], [p], [b]. Отримані результати продемонстрували на прикладі німецькомовного вокабуляру тенденцію викликати у носія мови певні емотивні асоціації.

Перспективою цього дослідження є порівняльний фоносемантичний аналіз художніх текстів із іншими видами різножанрових текстів, для того, щоб сформувати більш об’єктивну та повну картину функціонування фоносемантизму у сучасному мовознавчому просторі. Вартими аналізу видаються нам фоносимволічні властивості різномовних фонем з урахуванням феміністичного фактору.