ЩОДО ВАРІЮВАННЯ СПОСОБІВ У СУЧАСНІЙ ІСПАНСЬКІЙ ТА ФРАНЦУЗЬКІЙ МОВАХ

Анотація

Стаття присвячена дослідженню варіювання форм модальних способів Subjuntivo, Indicativo іспанської та Subjonctif, Indicatif французької мов в додатковій частині складного речення. В методиці викладання цих мов останнім часом намітилася тенденція до закріплення використання форм певних модальних способів в заданих синтаксичних конструкціях і уникнення їх варіювання, особливо при викладанні тем, пов’язаних з опозицією іспанського Subjuntivo та Indicativo і відповідно французського Subjonctif та Indicatif. Тим не менше, все більше граматистів критикують такий спрощений підхід. Деякі з них вважають його прийнятним лише на початкових етапах навчання іспанської та французької мов. На етапах більш просунотого навчання та при вдосконаленні володіння цими мовами, беручи до уваги не тільки норму, а й узус, виникає потреба детального дослідження всіх складових варіювання способів. Це варіювання існує об’єктивно і не залежить від бажання або небажання його визнавати дослідниками мови або методистами. Факт нехтування існування варіювання способів називають «дидактичним міфом» (“mito didáctico”), а надмірну формальну прив’язку до синтаксичної залежності при виборі форм способів називають «формалістською сліпотою» (“ceguera formalista”). На даному етапі дослідження основний акцент ставиться на аналізі того, чи є дієвими новітні розробки науковців щодо вибору способу, а саме оперативна та дискурсивна гіпотези. А також, чи може допомогти оперування поняттями інформативність (нова для Subjuntivo та відома для Indicativo); твердження для Indicativo / відсутність твердження для Subjuntivo; декладрування для Indicativo / відсутність декладрування для Subjuntivo вирішувати найбільш складні задачі вибору способу в контекстах з множинним прочитанням. На яких етапах навчання іспанської та фрацузької мов як іноземних потрібно торкатися особливих складнощів варіювання способів та чи торкатися їх взагалі.