ТРАДИЦІЇ ФРАНЦУЗЬКОГО АБСУРДИСТСЬКОГО ТЕАТРУ У П’ЄСІ ВІКТОРА СОЛОДЧУКА «ДЕ МИ БУЛИ ВІСІМ РОКІВ»

Анотація

У статті проаналізовано п’єсу В. Солодчука «Де ми були вісім років», що увійшла до електронної версії «Антології-24», яка опублікована цьогоріч. Твір аналізується з позицій французького театру абсурду шляхом виявлення спільних ознак у ньому та у п’єсах С. Беккета й Е. Іонеско, як-от: подібна світоглядна картина світу, що обумовлена конкретно-історичними чинниками, втрата сенсу буття, життя без мети і віри. Калейдоскопічна форма організації наративу, абсурдність та парадоксальність подій та гротескні персонажі, чиї діалоги зводяться до обмеженого монологу, вони не чують один одного. Форма і стиль антидрами підпорядковані ефекту самого доказу — гротескності, фарсу, доведеного до надмірності, що розкриває одноманітність і безглуздість життя. Прагнення осягнути універсалії буття, повторювані закономірності в людському існуванні вводяться у текст завдяки жанру притчі, міфу, символу і метафори. Слово втрачає свої логічні та граматичні зв’язки, стає гротескним, що призводить до втрати ним значення. Абсурдистський принцип реалізується і на рівні образної системи п’єси Солодчука, де персонаж постає як багатоголоса сутність. У текстах представників театру абсурду акцентується увага на матеріальних предметах, які замінюють Іншого, тому зростає роль речей, предметів, декорацій, певною мірою вони замінюють героям об’єкт спілкування. У п’єсі Солодчука таким предметом є Рюкзак, який наділено надзвичайними здібностями — забором агресії з зовнішнього світу. Відкритий фінал переборює, навіть заперечує техніку «вичерпності’» діалогу в абсурдистських тектстах та закликає до концептуального творення майбутнього.