ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ДАВНЬОВЕРХНЬОНІМЕЦЬКОГО КОНСОНАНТИЗМУ

Анотація

У статті розглядаються основні процеси, які пов’язані з формуванням та розвитком писемності у давньоверхньонімецькому періоді становлення німецької мови. Давньоверхньонімецький період — це перш за все період формування німецької народності, спочатку в межах Франкської держави, а згодом Східнофранкської держави і завершується проголошенням у 962 р. Німецької імперії. Власне писемна традиція німецької мови пов’язана з церковним життям. У монастирських келіях перекладалися теологічні трактати, молитви, псалми німецькою мовою, писалися історичні твори, складалися біблейські коментарі для школи та для освіти священиків. Монастирі стали центрами освіти, духовного життя ранньофеодального суспільства. У цей час і складається нова форма існування німецької мови у вигляді сукупності територіальних діалектів. У статті відмічається, що давньоверхньонімецькі діалекти відрізняються один від одного в фонетичному, морфологічному, лексичному і, навіть, в синтаксичному аспектах. Інакше кажучи, майже кожний діалект мав свою орфографію і свої фонетичні особливості. Проте єдність німецької мови всеодно забезпечувалася спорідненістю діалектів, загальними тенденціями розвитку їх фонетичної та граматичної будови та взаємодією при особливо великому впливі франкського діалекту на інші. Становлення графічної системи в цей період має складний характер через адаптацію латинського алфавіту до німецької вимови. На той час не існувало не тільки єдиної орфографічної норми для німецької мови взагалі, а й єдиного правопису тих чи інших слів або морфем в рамках однієї писемної пам’ятки. Проведено дослідження основних писемних пам’яток того часу, враховуючи діалектні особливості кожної з них. З’ясовано, що під впливом латини німецька писемність давньоверхньонімецького періоду зазнає значних змін, проте зберігає свою мовну незалежність, особливо у системі консонантизму.