КОНОТАТИВНІ ВЛАСНІ НАЗВИ-АФЕКТОНІМИ В МОВЛЕННІ ФРАНКОФОНІВ

Анотація

Статтю присвячено конотативним власним назвам-афектонімам, які становлять собою власні імена людей / персонажів художньої дійсности, що вживаються у переносному значенні як синоніми до найменування адресата мовлення (рідше третьої особи). Дослідження реалізовано на матеріалі анкетування та аналізу текстів соціальних мереж. Метою дослідження є проаналізувати семантику конотативних власних назв, які вживаються в ролі афектонімів, продемонструвати їхню (не)залежність від культурних вподобань поколінь, з’ясувати мотивацію такого найменування. У ході дослідження з’ясовано, що власні назви-афектоніми незалежно від походження первинного позначуваного (реальна власна назва чи поетонім) становлять собою метафори: переважно позитивні риси первинного позначуваного переносяться на адресата мовлення. Попри те що певна частина власних назв-афектонімів лишається незмінною з плином часу (зазвичай йдеться про загальновідомі конотоніми типу Roméo, Juliette, Don Juan), це досить динамічна група назв, яка відображає інтереси та культурні запити широких верств суспільства. Утім, зберігаються загальні моделі метафоричного перенесення, семантика таких назв, які покликані відсилати до ідей сили, краси, інтелекту, влади, романтичного ореолу фіктивних чи реальних персоналій. Так, замість mon Alain Delon вживають mon petit Timothée Chalamet, замість Einstein — mon Steve Jobs — як в схвальному, так і в іронічному значенні. Рідше афектоніми такого роду утворюються через метонімію — за сферою інтересів адресанта мовлення. Подекуди роль відіграє фонічна структура вживаного афектива. Через редуплікацію або вживання демінутивних суфіксів у найменуванні створюється пестливо-зменшувальний ефект. У контексті вживання власних назв-афектонімів відзначаємо наявність мовної гри, яка проявляється як у модифікації первинної власної назви, так і в обігруванні логічних зв’язків між поняттями.