ВВІЧЛИВІСТЬ/НЕВВІЧЛИВІСТЬ У КОНФЛІКТНОМУ ДІАЛОГІЧНОМУ ДИСКУРСІ: ПРОСОДИЧНИЙ АСПЕКТ

Автор(и)

DOI:

https://doi.org/10.18524/2307-4604.2021.1(46).234399

Ключові слова:

ввічливість, неввічливість, англомовний конфліктний діалогічний дискурс, просодичні засоби

Анотація

Статтю присвячено аналізу просодичних засобів реалізації ввічливості/неввічливості в різних типах конфліктних діалогів, дібраних із саундтреків до 5 сучасних англомовних фільмів. Основними критеріями класифікації фактичного матеріалу дисертаційного дослідження є: 1) ступінь формальності відносин між комунікантами і 2) ввічливість/неввічливість. Згідно з цими критеріями досліджувані діалогічні єдності класифікувалися як формальні ввічливі, формальні неввічливі, неформальні ввічливі і неформальні неввічливі. Вдосконалена методика проведення фонетичного аналізу за допомогою сучасних комп’ютерних програм дала змогу виявити й унаочнити відмінності в частотній, динамічній і темпоральній організації різних типів досліджуваних діалогічних єдностей. Серед акустичних ознак, що найбільш чітко диференціюють досліджувані діалогічні єдності, виділяються діапазон ЧОТ та максимальна ЧОТ діалогічної єдності; діапазон інтенсивності; середня тривалість складу в досліджуваних діалогічних єдностях; середня тривалість емфатичного центру; обсяг паузації; типи пауз між ключовими репліками. Велике значення в реалізації емфази відіграють максимальні показники частоти основного тону та інтенсивності, що збігаються з емфатичним центром діалогічної єдності. Мовлення комунікантів, які намагаються бути ввічливими у формальній конфліктній ситуації, характеризується середнім темпом з тенденцією до уповільненого, середньою гучністю, середнім висотним діапазоном голосу, що зумовлено формальністю та офіційністю самої обстановки, яка вимагає від співрозмовників дотримання статусної субординації. Неввічливий формальний конфлікт характеризується більшим ступенем емоційності, ніж ввічливий формальний, оскільки комуніканти не завжди дотримуються правил та норм поведінки в офіційній ситуації, неввічливо чи й образливо поводячись зі співрозмовником, що на просодичному рівні виражається в більш прискореному темпі, ніж у ввічливому формальному спілкуванні, більшою гучністю та ширшим висотним діапазоном. Ввічливому неформальному конфліктному спілкуванню властива більша емоційність та природність, ніж ввічливому формальному, але менша, ніж неввічливому неформальному конфлікту. З одного боку, неформальна обстановка дає повну свободу вибору емоцій та їхньої реалізації, а з іншого –  бажання бути ввічливим і не образити комунікативного партнера (близьку людину) змушує комунікантів стримувати свої негативні почуття у ввічливому неформальному конфліктному спілкуванні. Неввічливий неформальний конфлікт є найбільш емоційним та неконтрольованим. Експресивність та неконтрольованість неввічливого неформального конфлікту зумовлені неофіційністю обстановки, небажанням та відсутністю необхідності стримуватися, повною свободою вибору вербальних та невербальних засобів реалізації конфлікту. На просодичному рівні цей тип конфліктної взаємодії характеризується високим рівнем гучності, прискореним темпом і широким висотним діапазоном голосу. Проведене дослідження доводить, що конфліктна міжособова взаємодія є особливим видом комунікації, який характеризується власною просодичною структурою.

Посилання

Берковиц Л. Агрессия: причины, последствия, контроль. СПб.: Изд. Дом Нева, 2001. 510 с.

Дымарский М. Я. Где находится порог языкового конфликта? Аспекты речевой конфликтологии : сб.ст. под. ред. чл.-корр. Российской Академии образования, проф. Ильенко. СПб., 1996. С. 25–34.

Каразия Н. А. Лингвопрагматическое исследование конфликтного дискурса. url:http:www.kamgu.ru/catalog/journal/2006/KR%202006%202_6.pdf

Марищук В. Л. Поведение и саморегуляция человека в условиях стресса. СПб.: Изд. Дом «Сентябрь», 2001. 259 с.

Третьякова В. С. Конфликт глазами лингвиста. Юрислингвистика-2 : русский язык в его естественном и юридическом бытии. Барнаул, 2000. С. 127–140.

Цюрупа М. В. Основи конфліктології та теорії переговорів. Київ: Кондор, 2004. 172 с.

Шейнов В. П. Конфликты в нашей жизни. Минск : Харвест, 1999. С. 6–52.

Braun F., Schubert K. When polite forms are impolite? Or what politeness actually is. Terms of Address. Problems of Patterns and Usage in Various Languages and Cultures. Berlin : Mouton de Gruyter, 1988. P. 45–64.

Brown P., Levinson S. Politeness: Some universals in language usage. Cambridge. UK : Cambridge University Press, 1987. 352 p.

Fraser B. Perspectives on Politeness. Journal of Pragmatics. 1990. № 14. P. 219–236.

Grice G. H. Logic and conversation. Eds. Cole & Morgan, 1975. P. 41–58.

Hill B., Ide S. Universals of linguistic politeness: quantative evidence from Japanise and American English. Journal of Pragmatics. 1986. № 10. P. 347–371.

Lakoff R. Language and Women’s Place. New York : Harper & Row, 1975. P. 45–79.

Leech G. Principles of Pragmatics. London: Longman Publishing Group, 1983. P. 131–139.

Marquez-Reiter R. Linguistic Politeness in Britain and Uruguay. A Contrastive Study of Requests and Apologies. Amsterdam: John Benjamins, 2000. P. 4-16.

Meier A. J. Defining Politeness: Universals in Appropriateness. Languages Sciences. Oxford, 1995. Vol. 17. № 4. P. 245-356.

Mills S. Gender and Politeness. Cambridge University Press, 2003. 278 p.

Sifianou M. Politeness Phenomena in England and Greece. Oxford: Clarendon Press, 1992. 268 p.

Usami M. Discourse Politeness Theory and Cross-Cultural Pragmatics. Readings in Second Language Pedagogy and Second Language Acquisition in Japanese Context. 2006. P. 19–41.

##submission.downloads##

Опубліковано

2021-08-02

Номер

Розділ

АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ СУЧАСНОГО МОВОЗНАВСТВА