СИНТАКСИЧНА СИНОНІМІЯ ЯК ОДНА З ОСОБЛИВОСТЕЙ ІДІОСТИЛЮ АВТОРА (на матеріалі французької художньої прози ХХ – початку ХХІ століть)

Анотація

У цій статті синтаксичні синоніми як одна з характеристик авторського ідіостилю визначено як ко(н)текстуально преференціальні опції, що формуються в континуумі мова → мовлення унаслідок поетапних феноменологічних когнітивних поліоперацій на рівнях первинної та вторинної свідомості: деструкція та реконструювання буття і його структур та категорій → сублінгвістичні схеми → первинні (стрижневі) структури → вторинні редуковані, розширені та кількісно рівнокомпонентні одно- та двобазові синонімічні трансформи. Трансформаційні процеси та первинна структура виявлено шляхом процедури зворотної реконструкції (мовлення → мова). Ідіостиль автора розглянуто як кореляцію різного ступеня індивідуального й колективного когнітивних просторів, що зумовлює вибір та актуалізацію певних синонімічних структур.  Виокремлено три типи авторського ідіостилю: 1) дифузний (домінування колективного когнітивного простору над індивідуальним, що виявляється в реалізації типових для певної епохи синонімічних структур); 2) персональний (переважання індивідуального когнітивного простору над колективним, тобто актуалізація граматизованих синонімічних висловлень, притаманних іншій епосі, типових аграматизованих синонімічних структур, характерних для іншої епохи або нехарактерних для описаної епохи, нетипових аграматизованих синонімічних конструкцій. Проаналізовано ідіостиль французьких письменників ХХ – початку ХХІ століть на прикладах різних структурно-семантичних типів синонімічних преференціальних опцій (звужених моно- та поліпредикативних конструкцій з дієприкметниковою та дієприслівниковою головними лексемами, безсполучникових умовних структур та розширених предикатами й презентативами синонімічних конструкцій) та доведено співіснування двох феноменів: звуження та розширення у сучасній французькій художній прозі незважаючи на загальну тенденцію економії засобів вираження авторської думки.