Записки з романо-германської філології

«МЕТАФОРИЧНЕ РОЗШИРЕННЯ» ЯК АПЕЛЯЦІЯ ДО КОЛЕКТИВНОЇ ПАМ’ЯТІ ЧЕРЕЗ АІ У ТВОРАХ В. ТАРНАВСЬКОГО, В. КОЖЕЛЯНКА І М. ПОЛЛАКА

А. В. Аністратенко — пт, 20 чер 2025 00:00:00 +0300

Сучасні дослідження розрізняють індивідуальну та колективну пам’ять, причому перехід між ними означується поняттям «метафоричного розширення». Стаття аналізує, як цей процес апеляції до колективної пам’яті реалізується через використання елементів штучного інтелекту (АІ) та альтернативної історії у творах В. Тарнавського, В. Кожелянка та М. Поллака.

У роботах В. Тарнавського, зокрема в романі «Порожній п’єдестал», досліджено метажанрову конструкцію альтернативної історії з подвійним фіналом. Автор актуалізує антагоністичні пари «пам’ять-забування», «успіх-невдача», порушуючи проблему національного героя та фатуму забування, що супроводжує національну історію.

Творчість В. Кожелянка аналізується через романи «Котигорошко» та «Третє поле». «Котигорошко» представлений як політичний роман-анекдот з іронією та глибоко мотивованою ономастичною картиною, що формує впізнаваний авторський ідіостиль. «Третє поле» позиціонується як чистий жанр альтернативної історії, що, використовуючи правдиві історико-археологічні факти та надбання європейської філософії (кантіанство, ніцшеанство, Макіавеллі), створює правдоподібний ідейний контекст. Розглядається пошук певної спільноти, яка жила б за іншими принципами (на прикладі трипільської цивілізації), а також проблеми національного героя та його сприйняття в українському суспільстві. Автор вводить ідею «надлюдини» та символічний перехід від міфологічного до релігійного світогляду, зберігаючи пригодницьку інтригу.

Дослідження М. Поллака сфокусоване на автобіографічній книзі «Мрець у бункері. Історія мого батька», де автор розкриває минуле свого батька-есесівця, та на збірці есеїв «Топографія пам’яті». Ці твори вивчаються як приклад свідомої відмови від ідеологічної картини світу свого роду, дистанціювання від жахливого минулого та ефективної трансформації трагічних сторінок історії. Обговорюється поняття канонічної пам’яті як способу осмислення культурних явищ, що протистоїть забуттю, та її роль у формуванні національної свідомості.

Загалом, стаття демонструє, як художня література, використовуючи «метафоричне розширення» та звертаючись до колективної пам’яті, пропонує альтернативні наративи та переосмислює історичні факти. Це впливає на формування національної ідентичності та ставлення до образу національного героя в українському та європейському контекстах, з особливою увагою до трансформації традиційних архетипів та постмодерністських прийомів, зокрема алюзій.

АНАЛІЗ КЛАСИЧНИХ КОМУНІКАТИВНИХ МОДЕЛЕЙ І ОСОБЛИВОСТЕЙ ЇХ РЕАЛІЗАЦІЇ У НАУКОВО-ТЕХНІЧНОМУ ДИСКУРСІ

Є. Д. Анпілогова — пт, 20 чер 2025 00:00:00 +0300

У статті досліджено класичні комунікативні моделі (Г. Лассвела, Дж. Гербнера, К. Шеннона і В. Вівера, В. Шрамма, Д. Барнлунда, Р. Якобсона) в контексті їхнього застосування до науково-технічного дискурсу. Зазначено, що традиційні моделі комунікації були розроблені з урахуванням загальних закономірностей передачі інформації, проте їх безпосереднє застосування до спеціалізованих типів дискурсу вимагає уточнень і адаптації.

Зроблено висновок, що модель Лассвела ефективна для базового структурування комунікативного акту, тоді як модель Гербнера враховує вплив контексту, інтерпретацій і суб’єктивності сприйняття подій. Модель Шеннона — Вівера дозволяє описати технічні аспекти процесу комунікації, зокрема передачу сигналу та «інформаційний шум», але обмежена у поясненні змістовної складової. Модель Шрамма акцентує на важливості зворотного зв’язку і спільного поля досвіду комунікантів, що критично важливо у фаховій взаємодії. Модель Барнлунда підкреслює динамічність, одночасність і багатоканальність комунікації. Функціональна модель Якобсона демонструє багатовимірність комунікативного акту, у якому можуть одночасно реалізовуватися кілька функцій, що є особливо цінним для аналізу дискурсу.

Виокремлені стильові та функціональні характеристики науково-технічного мовлення: логічна послідовність викладу, домінування референційної функції, об’єктивність, безособовість, термінологічна точність, наявність метамовних елементів, а також орієнтація на фахову аудиторію.

Окрему увагу приділено аналізу фрагментів англомовних науково-технічних статей, індексованих у міжнародних наукових базах даних, які слугують ілюстрацією до викладених теоретичних положень.

Проведене дослідження підтверджує доцільність адаптації класичних моделей комунікації з урахуванням функціонально-стильових особливостей спеціалізованого дискурсу, що сприяє глибшому розумінню механізмів взаємодії у науково-технічному середовищі.

AUDIO-LINGUAL METHOD ТА ЙОГО ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ ТА МЕТОДИКИ ВИКЛАДАННЯ АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ

М. В. Арапакі — пт, 20 чер 2025 00:00:00 +0300

Стаття присвячена аналізу методичних можливостей застосування аудіо-лінгвального методу (ALM у процесі професійно орієнтованого навчання англійської мови у вищих навчальних закладах системи МВС України. У дослідженні розкрито специфіку методологічних засад ALM, зокрема обмежене використання рідної мови, пріоритет слухо-мовленнєвих каналів сприйняття, опосередковане засвоєння граматичних структур через багаторазове використання у контексті та заснована на механізмах стимулу, реакції й підкріплення. Визначено, що такий підхід сприяє ефективному формуванню автоматизованих мовленнєвих навичок, необхідних для виконання рутинних комунікативних дій у стандартизованих умовах професійної діяльності. Акцентовано увагу на дидактичній доцільності застосування цього методу в умовах дисциплінованого освітнього середовища, характерного для курсантської підготовки. Розглянуто перспективи поєднання ALM із комунікативно орієнтованими методиками для забезпечення повноцінного розвитку мовної особистості курсантів, зокрема в частині здатності до гнучкого, варіативного і міжособистісно чутливого вербального реагування в реальних службових ситуаціях.

ПРО МЕТОДИКУ НАВЧАННЯ АКАДЕМІЧНОГО ПИСЬМА АНГЛІЙСЬКОЮ МОВОЮ

Н. О. Бігунова, В. Ю. Неклесова, Г. В. Ткаченко — пт, 20 чер 2025 00:00:00 +0300

В статті запропонована методична модель навчання академічного письма, яка складається з восьми етапів, кожен з яких має власні методичні та лінгвістичні цілі. На першому, ознайомлювальному етапі відбувається знайомство з науковими жанрами академічного дискурсу та з їхньою структурою. На другому, спеціалізованому етапі студенти навчаються розпізнавати характерні риси різних типів академічного дискурсу у наданих викладачем зразках, визначаючи такі ключові складові, як тезисне твердження, гіпотезу, зав’язку та топікове речення. На третьому, методичному етапі студенти отримують письмове завдання, метою якого може бути написання есе або листа певної тематики, обсягу та структури. Четвертий, мовний етап, полягає у відпрацюванні необхідних граматичних структур, пошуку релевантної лексики, розширення репертуару засобів когезії та фразових зворотів. На п’ятому етапі рецензування студенти спочатку знайомляться з феноменом рецензування, його завданнями та функціями, а потім рецензують перші складені ними варіанти академічних текстів. Шостий етап фідбека забезпечує студенту зворотний зв’язок викладача як подальший стимул для подальшого розвитку навичок академічного письма. Сьомий етап самокорекції присвячений саморедагуванню та максимальному використанню зауважень та рекомендацій викладача та студентів-рецензентів. На заключному восьмому етапі оцінювання студент здає викладачеві виправлений, відредагований текст, відбувається оцінка навичок академічного письма.

Запропонована методична модель надає студентам можливості для засвоєння особливостей жанрів академічного письма; набуття практичних навичок письмового наукового мовлення, досвіду збирання і вивчення фактів, самостійного пошуку й опрацювання джерел, виконання як індивідуальних завдань, так і групових проектів; виявлення власних аналітичних, критичних та творчих здібностей; формування навичок критичного мислення.

МОДА КРІЗЬ ПРИЗМУ КОНЦЕПТУАЛЬНОЇ МЕТАФОРИ: ВІД ПЕКЛА ДО ПРИСТРАСТІ

Oльга Ігорівна Білик — пт, 20 чер 2025 00:00:00 +0300

У статті досліджено емоційні та культурні виміри модної індустрії крізь призму теорії концептуальної метафори (Conceptual Metaphor Theory) на прикладі роману Лорен Вайсбергер «Диявол носить Prada». У центрі аналізу дві ключові метафори — FASHION IS HELL та FASHION IS PASSION. Ці метафори відображають психологічні суперечності, притаманні світу високої моди, а саме її здатність одночасно виснажувати й надихати. Спираючись на якісний текстовий аналіз, дослідження простежує метафоричне мапування між доменами джерела та цілі, показуючи, як концептуальна метафора відображає досвід персонажів та емоційний настрій розповіді. Метафора FASHION IS HELL показує модне середовище як жорстку, ієрархічну систему, засновану на страху, покорі та психологічному тиску. Образ Міранди Прістлі уособлює владу та емоційний контроль, а Енді Сакс — вразливість і боротьбу в суворих умовах. Ця метафора також критикує токсичну робочу культуру та стрес у професійній сфері. З іншого боку, FASHION IS PASSION підкреслює красу, бажання та емоційну залученість. Через яскраві описи, символічні деталі та емоційну лексику мода постає як засіб самовираження, натхнення й ідентичності. Персонажі визначають себе через стиль і знаходять у моді джерело особистого зростання. Обидві метафори виконують когнітивну функцію, допомагаючи читачеві осмислити складні емоційні процеси в професійному середовищі. У статті стверджується, що метафора у художньому тексті не лише передає індивідуальне сприйняття, а й відображає ширші культурні ідеології, пов’язані з успіхом, амбіціями та естетичною владою в модному світі.

МЕТАФОРИЧНА КОНЦЕПТУАЛІЗАЦІЯ ПОДОРОЖНЬОГО НАРАТИВУ У СПОГАДАХ ДЖЕНІС КУЛИК-КІФЕР «МЕД І ПОПІЛ»

Я. В. Бистров — пт, 20 чер 2025 00:00:00 +0300

У цій статті досліджується метафорична концептуалізація подорожніх оповідей у мемуарах Джаніс Кулик Кіфер «Мед і попіл», використовуючи когнітивно-лінгвістичні інструменти для аналізу того, як фізична подорож авторки відображає внутрішнє дослідження ідентичності, приналежності та спадщини. У ній застосовується концептуальна метафорична теорія Лакоффа та Джонсона та концептуальна інтеграційна (або змішана) теорія (розроблена Фоконьє та Тернером) для аналізу взаємодії між вихідною сферою подорожей та цільовою сферою оповіді.

Аналіз показує, що подорож Кіфер — від Канади до рідного села в Україні — слугує метафоричним містком між минулим і сьогоденням, а структура мемуарів відображає когнітивні процеси пам’яті та самовідкриття. Ключові концептуальні відображення включають мандрівника як оповідача, дорожню карту як історії та пункти призначення як розділи, що ілюструє, як метафора НАРАТИВ — ЦЕ ПОДОРОЖ формує смисл тексту. Дослідження підкреслює подвійну роль Кіфер як спостерігача і суб’єкта, яка бореться з питаннями культурної ідентичності та приналежності. За допомогою контекстуального та інтерпретаційного аналізу стаття демонструє, як метафоричні вирази в мемуарах активують глибші когнітивні структури, дозволяючи читачам побудувати цілісні ментальні моделі наративу.

ПРОПОЗИТИВНО-ДИКТУМНА МОТИВАЦІЯ ФУТБОЛЬНИХ ТЕРМІНІВ У НІМЕЦЬКІЙ МОВІ

С. С. Богуславський, О. М. Чумаков, О. Л. Мельничук — пт, 20 чер 2025 00:00:00 +0300

Стаття присвячена дослідженню пропозитивно-диктумної мотивації німецьких футбольних термінів у межах когнітивно-ономасіологічного підходу. Метою є виявлення особливостей вибору мотиваторів, що формують терміни, та їх проєкції на структурні й семантичні компоненти пропозиції. Проаналізовано загальні принципи класифікації мотиваційних відношень, серед яких виділено лексичну, структурну, лексико-семантичну, фонетичну, повну, часткову, реальну, нереальну та формальну мотивацію.

Пропозитивно-диктумна мотивація трактується як процес добору мотиваторів з диктумного компонента смислової структури, що відображає елементарні ситуації позамовної дійсності. Досліджено, що у німецьких футбольних термінах мотиватори корелюють з предикатно-аргументними структурами, до складу яких входять позиції предиката, суб’єкта, об’єкта, інструментива, медіатива, фінітива, локатива, темпоратива, результатива та корелятива. Окремо окреслено роль гіперонімічного, патронімічного рівнів, а також рівнів якості та кількості у внутрішній структурі терміно-одиниць.

Провідне місце у формуванні німецької футбольної терміносистеми належить предикатно-аргументному різновиду пропозитивно-диктумної мотивації, що забезпечує безпосередній зв’язок між вербалізованою ситуацією та її концептуальною моделлю. Терміни, утворені на цій основі, демонструють високу семантичну прозорість і структурну організованість, що сприяє точності та однозначності їх уживання в межах професійної комунікації у сфері футболу.

ЗМІШАНИЙ ТИП МОТИВАЦІЇ ФУТБОЛЬНИХ ТЕРМІНІВ У НІМЕЦЬКІЙ МОВІ

Н. М. Діденко, С. С. Богуславський, О. М. Чумаков — пт, 20 чер 2025 00:00:00 +0300

Стаття присвячена дослідженню змішаного типу мотивації футбольних термінів у німецькій мові. Зазначається, що специфіка цього типу полягає у поєднанні мотиваторів різного статусу в межах ономасіологічної структури, що забезпечує як когнітивне розмежування терміна, так і його образну інтерпретацію. Змішана мотивація найчастіше притаманна композитам і складним найменуванням, де відбувається взаємодія пропозиційних, асоціативно-метафоричних та модусних елементів. У статті виокремлено дві основні різновиди цього явища — пропозитивно-метафоричну та пропозитивно-модусну. Перша характеризується інтеграцією предикатно-аргументних структур із метафоричними компонентами, що часто спираються на аналогії між футбольною сферою та іншими концептосферами (АРТЕФАКТ, ЛЮДИНА, ВІЙНА, ТЕАТР). Прикладами виступають терміни Fahrstuhlmannschaft, Flügelzange, Torjäger, які демонструють метафоризацію футбольних процесів. Друга різновид змішаної мотивації поєднує пропозитивні мотиватори з модусними компонентами, що виражають емоційно-психологічні відтінки значення. Такі терміни, як elfmeterreifes Foul, cooles Spiel, scharfer Schuss, ілюструють оцінний аспект вербалізації футбольних понять. Показано, що модусна складова корелює з категорією модальності, зумовлюючи диференціацію сенсорних, емоційних та раціональних механізмів оцінки. Таким чином, змішана мотивація футбольних термінів у німецькій мові розглядається як універсальний механізм, що дозволяє поєднувати об’єктивні та суб’єктивні знання, створюючи багатовимірну семантику термінів та розширюючи виражальні ресурси мови.

ПОЛІСЕМІЧНІ ТА МОНОСЕМІЧНІ МОДЕЛІ ІМЕННИКА З ДІЄСЛІВНОЮ МОДАЛЬНІСТЮ WOLLEN: СИНЕРГЕТИЧНИЙ ВИМІР ДЕКОДУВАННЯ (на матеріалі німецькомовної художньої прози та преси)

В. В. Дребет — пт, 20 чер 2025 00:00:00 +0300

Представлена робота є черговим етапом дослідження іменника у рамках певної дієслівної модальності. З лінгвосинергетичних позицій цього разу проаналізовано генерування іменникового змісту у співвіднесенні з модальною рамкою wollen у сучасних німецькомовних текстах художнього та публіцистичного стилів. Методологічно важливим у дослідженні є положення про те, що рушійним фактором мовного розвитку виступає синергетичний закон докладання найменших зусиль і збереження мовної енергії. В синергетичному розумінні автор статті проводить паралелі між словником як представником мовного узагальнення про структуровану суму знань засвоєної позамовної дійсності та ментальним лексиконом, який не є довільним накопиченням унесень, а становить структуровану ієрархічну систему таких унесень. Якщо в синергетичному розумінні лексичні одиниці та їх значення на мовному рівні містять закодовану структуровану інформацію, то в цьому ж руслі у роботі розглянуто реалізацію слова в одному зі своїх значень на мовленнєвому рівні як декодування інформації. Запропонований у цій статті лінгвосинергетичний формат дослідження передбачає, що мова як саморегулювальна система під впливом зовнішньої енергії та інформації виробила механізм різної репрезентацій іменника у синтаксичних конструкціях з різною дієслівною модальністю у німецькомовному просторі художньої прози та преси. Отримані на підставі синергетично-квантитативного підходу результати екстрапольовано на лінгвосинергетичні моделі самоорганізації іменникового найменування згідно з принципом мінімізації зусиль, що скеровує ментальний лексикон людини на оптимальне декодування семантичного обсягу полісемічних або моносемічних іменників у співвіднесенні з дієслівною модальністю wollen у німецькомовній художній прозі та пресі. Вибудовані у такий спосіб синергетичні моделі доводять, що семантичні виміри як полісемічної, так моносемічної моделі іменника з дієслівною модальністю wollen знаходяться у напрямі прогресу, що дозволяє прогнозувати у подальшому їх оптимальний розвиток кодування та декодування у синергетичному циклі «порядок — хаос — порядок».

ВИКЛАДАННЯ ІМПС СТУДЕНТАМ ЕКОНОМІЧНИХ СПЕЦІАЛЬНОСТЕЙ У ЗАКЛАДАХ ВИЩОЇ ОСВІТИ: ОСОБЛИВОСТІ ВИКОРИСТАННЯ NETFLIX, YOUTUBE, TED TALKS

Н. Ю. Іщук — пт, 20 чер 2025 00:00:00 +0300

Стаття розглядає особливості викладання іноземної мови за професійним спрямуванням (ІМПС) для студентів економічних спеціальностей у закладах вищої освіти, оскільки в умовах глобалізації володіння іноземною мовою є ключовим фактором конкурентоспроможності фахівців у сфері економіки. Традиційні підходи до викладання ІМПС часто не враховують потреби сучасного ринку праці, що вимагає не лише знання граматики та лексики, а й уміння сприймати реальну мову, що використовується у бізнес-середовищі. Використання відео-матеріалів Netflix, YouTube та TED Talks сприяє покращенню сприйняття мови на слух, розширенню словникового запасу та розумінню професійної термінології. Мета дослідження — обґрунтувати ефективність використання цифрових ресурсів Netflix, YouTube та TED Talks у викладанні ІМПС студентам економічних спеціальностей у закладах вищої освіти та визначити їхній вплив на формування мовних і комунікативних компетенцій. Так, Netflix пропонує великий вибір документальних фільмів та серіалів, що стосуються економіки, фінансів та підприємництва; YouTube є невичерпним джерелом професійного контенту, що охоплює бізнес-аналітику, маркетингові стратегії, фінансові поради та дослідження ринку; TED Talks є особливо корисними для розвитку навичок спілкування та критичного мислення. Інтеграцію мультимедійних ресурсів Netflix, YouTube, TED Talks на заняттях ІМПС для студентів економічних спеціальностей варто спрямовувати відповідно до етапів: підготовчий (вибір відповідного відео, який відповідає темі заняття і рівню студентів, а також виконання завдань перед переглядом), основний (перегляд відео для загального розуміння та детального вивчення, після якого відбувається аналіз та обговорення у парах/групах, написання короткого підсумку відео, рольова гра /дебати) та завершальний (висновки та оцінка результатів). Використання Netflix, YouTube та TED Talks в освітньому процесі вимагає досить ретельної підготовки від викладача і є додатковим навчальним засобом для викладання ІМПС у закладах вищої освіти з метою мотивації, зацікавленості та мовленнєвої діяльності студентів.

КОМУНІКАТИВНА СТРАТЕГІЯ АДРЕСАНТА В НАУКОВО-ПОПУЛЯРНОМУ ДИСКУРСІ

І. М. Колегаєва — пт, 20 чер 2025 00:00:00 +0300

Стаття присвячена комунікативному аналізу науково-популярної прози на матеріалі Harari Y. N. Sapiens. A Brief History of Humankind. Penguine Random House UK 2011. Виходимо із головного постулату про особливість науково-популярної літератури як такої, що базується на передачі знань від адресанта адресату, які за визначенням володіють різними тезаурусами у відповідній галузі знань.

Метою дослідження було встановлення і аналітичний опис комунікативної стратегії адресанта в науково-популярному дискурсі. Ціль полягала у виявленні лінгвотекстуальних маркерів авторської стратегії кооперації. Такими маркерами, як показало наше дослідження, є лексичні засоби експлікації адресанта і адресата, що відбувається у широко розповсюджених інклюзивних особових та присвійних займенниках першої особи однини і множини, менш частотними виявились відповідні займенники другої особи. Звернув на себе увагу випадок гумористичного позначення адресата «Presumably, everyone reading this book is a Homo sapiens — the species sapient (wise) of the genus Homo (man)», натякаючи, що можливим читачем його книги може бути не розумна (sapient) і не людина (homo). Гумористична тональність безперечно є проявом популярної складової аналізованого науково-популярного тексту. Ефективними засобами реалізації стратегії кооперації виявились дієслова наказового способу і дієслівні конструкції let’s do smth.

Синтаксичні засоби показали свою варіативність і ефективність у виявленні комунікативного зв’язку між адресантом і адресатом. Особливо активними в аналізованому тексті виявились питальні речення, які стимулювали адресата до пошуку відповіді на поставлені запитання. На більшість із них автор пропонував свої відповіді, але були випадки, коли адресант відверто визнавав, що відповідей у нього немає. Це також стимулювало мисленнєву активність адресата. Була зафіксована обмежена кількість окличних речень, що пояснюємо традиційною для академічного дискурсу відсутністю відкритих проявів емоцій. Поодинокі випадки окличних речень зустрічались у презентації мовлення персонажів, про яких йшлося в тексті.

Особливістю саме науково-популярного тексту вважаємо часті випадки пояснень складних на думку адресанта слів і виразів (у дужках надавався переклад або пропонувались простіші синоніми). Подібна експлікація мовних і культурних реалій сприяла заповненню тезаурусних лакун читача, роблячи текст більш привабливим і зрозумілим. Характерною рисою науково-популярного тексту виявились метатекстові фрагменти. Під метатекстом розуміємо висловлювання стосовно самого тексту як такого. Як правило, це були проспективні пояснення стосовно змісту наступних розділів, які розміщувались в кінці попереднього розділу. Були також зареєстровані окремі ретроспективні метатекстові відсилки до попередніх частин тексту.

В кінці виконаного дослідження було запропоновано модель адресанта і адресата науко-популярного тексту. Водорозділом між ними є обсяг тезаурусів (адресантний значно більший за адресатний), а також навички комунікації: вміння реалізувати стратегію кооперативної комунікації допомагає адресантові донести фаховий текст до нефахівця. Адресату знадобиться навичка комунікативної рецепції, уміння засвоювати незнайомий матеріал і розширювати свій тезаурус.

РОЛЬ ІНТОНАЦІЇ У РЕАЛІЗАЦІЇ МІТИГАТИВНОЇ ТАКТИКИ ВИБАЧЕННЯ В СУЧАСНОМУ АНГЛОМОВНОМУ КІНОДИСКУРСІ

Ніна Кравченко, Юлія Деде — пт, 20 чер 2025 00:00:00 +0300

Стаття присвячена визначенню ролі інтонації у реалізації мітигативної тактики вибачення в сучасному англомовному кінодискурсі. Встановлено, що комунікативна стратегія мітигації відноситься до негативної ввічливості, яка допомагає комунікантам мінімізувати порушення території партнера по комунікації, модифікувати значення власних пропозицій зниженням категоричності або ухильністю.

Комунікативна тактика вибачення є засобом мітигації відмови, незгоди, негативної оцінки, поганої новини. Тактика вибачення демонструє позитивне ставлення мовця до слухача, зміцнює статус останнього та сприяє кооперативному перебігу інтеракції. Реалізуючи тактику вибачення, мовець прагне добитися прихильності слухача, відіграючи дві ролі одночасно: роль винуватця та людини, яка сама себе засуджує. На лексичному рівні вибачення реалізують конвенційні мовленнєві засоби, тобто форми, іллокутивна сила яких відповідає їхній мовній, системно закріпленій семантиці. Основним засобом є експресив sorry, який часто увиразнюється інтенсифікаторами so, very, really. Іншими засобами вираження вибачення слугують дієслова «excuse», «forgive» та «apologise», прийменник «for» та іменники, які номінують привід для вибачення.

Проведений аудиторський аналіз інтонаційних засобів маркування мітигативної тактики вибачення в англомовному кінодискурсі доводить, що фрази вибачення оформлюються спадним або висхідним ядровим тоном, більш довгі фрази оформлені спадною шкалою. Частотність вживання спадного ядрового тону можна пояснити його властивістю забезпечувати серйозність, зваженість та зсувати фокус уваги з фраз, «загрозливих для обличчя», на мітигативні репліки, висхідний тон слугує позитивним маркером ввічливості, що спонукає учасників розмови до інтеракції та обміну інформацією. Встановлено, що тактиці вибачення притаманний середній або низький тональний рівень вимовляння та переважно середній тональний діапазон. Ця тактика характеризується переважно нормальною гучністю та прискореним темпом мовлення. Пониження гучності забезпечує більш довірливу, інтимну тональність спілкування.

ХАКЕРСЬКИЙ СЛЕНГ: ЕВОЛЮЦІЯ, ВИЗНАЧЕННЯ ТА СОЦІОЛІНГВІСТИЧНІ ФУНКЦІЇ

Галина Кузнєцова — пт, 20 чер 2025 00:00:00 +0300

Хакерський сленг — це спеціалізована форма неформальної мови, що сформувалася в технічних і цифрових субкультурах, зокрема серед програмістів і ентузіастів комп’ютерних технологій, починаючи з 1960-х років. Цей унікальний лексикон виник у середовищах на зразок Массачусетського технологічного інституту (MIT) і відображає як технічну винахідливість, так і грайливий дух перших хакерських спільнот. Спираючись на основні джерела, такі як The Jargon File, а також ключові праці з соціолінгвістики, стаття досліджує походження, еволюцію та функції хакерського сленгу як окремого мовного реєстру.

Сленг зазвичай розуміється як неформальна, креативна й часто провокативна мова, яку використовують певні соціальні групи для вираження ідентичності, емоцій та групової солідарності. Хакерський сленг ґрунтується на цих характеристиках, застосовуючи абревіатури, заміну символів, гру слів та нові словотворення для точного технічного спілкування й одночасного зміцнення спільнотної ідентичності. Такі терміни, як «hack», «leet» і «pwn», ілюструють, як мова цих субкультур поєднує технічне значення з соціальним змістом.

У статті також розглядається, як хакерський сленг перейшов із вузькоспеціалізованого вжитку до загального технічного дискурсу. Слова, які раніше були маловідомими або жартівливими, тепер широко використовуються в ІТ, кібербезпеці та популярних медіа. Ця трансформація ілюструє ширші мовні процеси, зокрема семантичні зрушення, лексичні інновації та соціальну індексацію. Дослідження хакерського сленгу сприяє глибшому розумінню того, як мова розвивається разом із технологіями, і як цифрові спільноти впливають на сучасну комунікацію.

РОЗВИТОК СЛОВОТВОРЕННЯ В ДАВНЬОВЕРХНЬОНІМЕЦЬКІЙ МОВІ

І. Г. Кулина, О. С. Янер — пт, 20 чер 2025 00:00:00 +0300

Представлена стаття присвячена розвитку словотворення у давній німецькій мові. Для утворення слів існують різноманітні засоби, серед яких є композити, конверсії, префіксація та суфіксація. Ці базові процеси словотворення продовжуються і в сучасній німецькій мові. Під час нашого дослідження були розглянуті лексичні одиниці з префіксами і суфіксами: іменники, прикметники, дієслова. В якості досліджуваного матеріалу слугували словники К. Дудена, В. Левицького, Р. Шютцайхеля. В роботі було застосовано дескриптивний та історично-порівняльний методи дослідження. На основі дослідження ми дійшли висновку, що префіксація і суфіксація відіграли важливу роль у словотворенні давньої німецької мови, бо вони є основним засобом розвитку та оновлення словникового складу. Префікси виникли спочатку з прийменників та локальних прислівників, напр.: aba, ana та ін. Більшість суфіксів розвинулися з самостійних слів, напр.: -heit, -scaft та ін. Розвиток префіксів і суфіксів у сучасній німецькій мові і в німецьких діалектах є дуже захоплюючим аспектом історії мови, бо він відображає як мовну структуру, так і регіональні відмінності. Ці словотворчі елементи мають вирішальне значення для флексібілітету і лексичного складу німецької мови, вони продовжували розвиватися з часом як у німецькій мові, так і в її діалектах.

ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ СЕМІОТИЧНИХ КОМПОНЕНТІВ АНГЛІЙСЬКОМОВНОГО МЕДІАДИСКУРСУ

В. С. Куліш — пт, 20 чер 2025 00:00:00 +0300

Стаття присвячена теоретичному дослідженню семіотичних компонентів англійськомовного медіадискурсу, що базується на класичних і сучасних теоретичних підходах до аналізу знакових систем, кодів та мультимодальних стратегій, які реалізуються у сучасних медіатекстах. Медіадискурс розглядається як складне, багатокомпонентне комунікативне утворення, де взаємодіють різні типи знаків — вербальні, візуальні, аудіальні, паралінгвістичні та цифрові елементи. Ця взаємодія забезпечує створення багатошарового смислу, що залежить від когнітивних, прагматичних та соціокультурних чинників. Особлива увага приділяється процесам комбінування знаків та механізмам конструювання значень у межах соціокультурного контексту. Семіотична концепція Чарльза Пірса, зокрема триадична модель знака, є ключовою для розуміння динамічної природи знакової інтерпретації у медіадискурсі. Вона дозволяє дослідити, як вербальні й невербальні елементи, зокрема емодзі, ікони, кольорові символи та аудіовізуальні фрагменти, формують у свідомості реципієнта смисли, асоціації й культурні конотації. Соціосеміотичний підхід розкриває роль медіатекстів як інструментів конструювання соціальної реальності, ідеологій і колективної ідентичності. Інтертекстуальність у медіадискурсі виступає як стратегія, що посилює емоційний, аргументативний і креативний потенціал повідомлення, формуючи зв’язок із аудиторією та забезпечуючи глибше сприйняття текстів у конкретних соціокультурних умовах.

АВТОРСЬКА ПРИСУТНІСТЬ У П’ЄСІ Т. СТОППАРДА «РОЗЕНКРАНЦ І ГІЛЬДЕНСТЕРН МЕРТВІ»

Д. О. Манза — пт, 20 чер 2025 00:00:00 +0300

У статті досліджено стратегії взаємодії автора, тексту, читача на прикладі «Гамлета» В. Шекспіра та «Розенкранц і Гільденстерн мертві» Т. Стоппарда, виявлено способи трансформації шекспірівського тексту, який є першоосновою для стоппардівського. Проаналізовано текстові трансформації та ігрові конструкції, які залучає Стоппард у свій текст п’єси, що допомагає включити читача у драматичну дію твору. Досліджено умови комунікації автора з читачем/глядачем на текстовому рівні, розглянуто способи організації подій, побудови дії, створення композиційної єдності та встановимо, що дає читачеві можливість проявити свободу та обрати варіант інтерпретації п’єси.

Децентралізація лінії Гамлета, виведення другорядних персонажів на перший план підіймає перед читачем тему трагедії «маленької людини», а не великої непересічної особистості, яка є суголосою аудиторії ХХ століття, бо людина цього часу відчуває свою приреченість і безпорадність у світі, який сприймає як ворожий. Дана персонажна та тематична трансформація у тексті є проявом авторської позиції.

Стоппард послуговується у тексті метафорою театру як людського життя, сценарій якого визначений наперед фатумом, тому вибір є ілюзією, індивідуальні дії позбавлені сенсу. Автор трансформує рольову поведінку персонажів, надає їм нового значення, досліджує межі авторського контролю, свободи персонажів та змісту театрального мистецтва. Авторські міркування про суть театру, гри — це ілюстрація діалогу між традиційним театром та сучасними інтерпретаціями. Тема театру як дзеркала життя вводиться автором на підтекстовому рівні, гра є не просто театральною складовою, а трактується як життя. Іронія дозволяє Стоппарду уникнути пафосу та нудьги, його герої шукають відповіді на онтологічні питання, які приховані за маскою Гри. Через трансформовані сталі композиційні елементи, символіку гри, маски розкривається авторський підхід до сучасного прочитання шекспірівського тексту, акцентуація філософських мотивів та їх пристосування до сучасних онтологічних підходів робить п’єсу Стоппарда актуальною.

НОМІНАТИВНІ РЕЧЕННЯ В ХУДОЖНЬОМУ ТЕКСТІ: ЛІНГВОПРАГМАТИЧНИЙ АСПЕКТ (на матеріалі роману Ґ. Мюссо «Central Park»)

М. Д. Марінашвілі, А. С. Єпіфанова — пт, 20 чер 2025 00:00:00 +0300

У статті досліджується функціонування номінативних речень у французькому художньому дискурсі на матеріалі роману Ґійома Мюссо «Central Park» в аспекті їхньої ролі в інтенсифікації емоційно-прагматичного навантаження тексту. Номінативні речення — комунікативно завершені, синтаксично незалежні односкладні конструкції, побудовані лише на іменникових (або субстантивованих) структурах, без дієслівного предиката. Виявлено, що в романі Ґ. Мюссо використано поширені і непоширені номінативні речення таких семантичних груп: буттєві (екзистенційні), власне-номінативні і оцінні номінативні речення. Вживаність номінативних речень пов’язана з гібридним характером жанру роману, його приналежністю до психологічного трилеру з елементами детективу та психологічної драми. Продемонстровано, що буттєві номінативні конструкції відіграють визначальну роль у створенні візуальності, що формує загальну атмосферу роману, сприяє відтворенню динамізму подій, загальної психологічної напруги. Домінуючим засобом інтерпретації дійсності, фіксації деталей простору є зорове сприйняття, завдяки чому створюється ефект «візуальної присутності». Акцентовано на ролі номінативних речень у створенні кінематографічного ефекту, а саме фрагментарності, «змонтованості» описів місця подій. Зорові «зупинки-кадри», що репрезентовані номінативними реченнями, фіксують мить, аби посилити емоційне або психологічне напруження, створюючи ефект саспенсу. Продемонстровано, що власне-номінативні речення в романі Ґ. Мюссо виконують функцію кадрового маркування простору та часу. Виявлено, що оцінні номінативні речення слугують засобом вираження суб’єктивного ставлення персонажів до предметів, об’єктів, оточення, ситуації. Завдяки таким реченням передається внутрішній стан персонажів, підсилюється внутрішнє напруження, атмосфера невизначеності. Підкреслено, що номінативні речення є засобом актуалізації психологічного ландшафту персонажів, уможливлюючи візуалізацію внутрішнього стану через фрагментарні, статичні образи, що сприяє драматизації сприйняття, згущенню емоційного фону, а також відтворенню стану емоційно-психологічної напруги.

ПРОСОДИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ МОВЛЕННЄВОГО АКТУ ПОХВАЛИ В АНГЛОМОВНОМУ КІНОДИСКУРСІ

А. В. Матієнко-Сільницька, Л. В. Савілова — пт, 20 чер 2025 00:00:00 +0300

Стаття присвячена просодичним характеристикам мовленнєвого акту похвали в сучасному англомовному кінодискурсі. Встановлено, що просодичне оформлення мовленнєвої одиниці слугує вирішальним фактором при трактуванні висловлювання і розкриває адресату як денотативну, а й конотативну значимість мовленнєвої дії. Похвала, спрямована на співрозмовника, зумовлена бажанням адресанта позитивно вплинути на емоційний стан співбесідника, закликати його і надалі вести себе певним чином; а похвала особі, відсутній в момент комунікації, наголошена реципієнту, який не є об’єктом похвали, слугує прихованим докором. Така прагматична гетерогенність обумовлює несхожість просодичних засобів, які вживають адресанти похвали співбесіднику та адресанти похвали третій особі.

За сприйманими акустичними ознаками фрази похвали співрозмовнику характеризуються більшою мелодійною варіативністю: активно використовуються спадний, спадно-висхідний та висхідно-спадний тони та чотири види шкал: спадна, висхідна, ковзна, скандентна шкала. Похвала третій особі характеризується використанням переважно спадного ядрового тону і менш часто висхідно-спадного тону, які комбінуються з двома типами шкал: спадної та ковзної. Фразам похвали співрозмовнику властивий переважно середній тональний рівень вимовляння і середній тональний діапазон, на відміну від фраз похвали третій особі, які вимовляються на більш високому тональному рівні та у широкому тональному діапазоні. Гучності звучання є переважно тихою при вимовлянні похвали співбесіднику і нормальною — при вимовлянні похвали третій особі. Отже, менш виразні просодичні характеристики похвали співбесіднику ознаки свідчать про щирість мовця, бажання створити позитивно-емоційне тло комунікації та спонукати співбесідника до подальшої демонстрації рис, що визвали похвалу. Яскрава просодична маркованість фраз похвали відсутній в момент комунікації людині свідчать про докладені мовцем зусилля для вираження імплікативних значень, таких як інтенції докорити співрозмовникові або захистити третю особу від несправедливої критики з боку співрозмовника.

МЕТАФОРА ПРОСТОРУ ТА КОНТЕЙНЕРУ В ГОТИЧНИХ РОМАНАХ

О. О. Приходченко — пт, 20 чер 2025 00:00:00 +0300

Емоційна концептосфера є важливою частиною досліджень у психології, філософії, лінгвістиці та культурології. Це поняття об’єднує різноманітні аспекти емоційного досвіду, їх вираження, сприйняття та значення в різних культурах і мовах. Емоційна концептосфера — це система понять, що охоплюють різноманітні емоційні стани та переживання людини, а також мову та культурні символи, через які ці емоції виражаються та інтерпретуються в різних соціальних контекстах. Цей термін часто використовується в контексті лінгвістики, психології та культурології, і він має на меті дослідження того, як емоції формуються, як вони виражаються в мові та як вони розуміються в різних культурах. Різні види метафори було залучено для зображення емоції болю. Було виявлено метафору контейнеру, як таку, що характеризує біль і як вмістилище, і як вміст. Встановлено, що частотність зображення болю як контейнеру є набагато меншою, ніж його зображення в якості вмісту. Біль може бути метафорично представлений і як вмістилище, і як вміст. Біль у готичних романах описано в межах простору (БІЛЬ — ВПЕРЕД, БІЛЬ — НАЗАД, БІЛЬ — ВГОРУ / ЗВЕРХУ, БІЛЬ — ВНИЗ / ЗНИЗУ/ПІД, БІЛЬ — ВСЕРЕДИНІ, БІЛЬ — ІЗЗОВНІ, БІЛЬ — ВСЕРЕДИНУ. БІЛЬ — НАЗОВНІ). Простором, де перебуває ця конкретна емоція є жива істота. Потрапляючи в організм істоти, БІЛЬ поширюється, в першу чергу, на життєво важливі органи, які є найсуттєвішими для існування людини («chest», «head», «stomach»), унеможливлюючи правильне функціонування організму. Можливість БОЛЮ тривалий час існувати всередині організму («in», «into») та розповсюджуватись («through») від певної точки вказує на його властивість до знаходження будь-де, утворюючи негативні емоції та відчуття, які спричиняють загальний похмурий стан істоти.

СПОСОБИ АРГУМЕНТУВАННЯ АКСІОЛОГІЧНИХ ЯВИЩ У ВИСЛОВЛЮВАННІ

Г. І. Приходько, Г. Ф. Морошкіна — пт, 20 чер 2025 00:00:00 +0300

Будь-яка аргументація є засобом, спрямованим на зміну тих чи інших фрагментів картини світу адресата через вплив на його логічне мислення. У процесі аргументації залучаються знання й уявлення мовця, його епістемічний, емоційний стан, ціннісна система, а також соціальні чинники комунікативної ситуації. Все це свідчить про інтегральний характер цього явища. Референтом алетичної аргументації є істина, яка або стверджується, або заперечується. Референтом деонтичної аргументації стають вчинки, дії, поведінкова сторона комунікативних ситуацій у цілому. Алетична аргументація, як правило, реалізується в рамках макроконтексту та більш характерна для монологічного мовлення. Деонтична аргументація є переважно діалогічною, оскільки будується на обґрунтуванні прийнятності вираженого спонукання до дії / бездіяльності, тобто ставить на меті переконати опонента в розумності, виправданості, надійності, доречності та доцільності висловлюваного прохання, пропозиції тощо.

У дослідженні оцінного висловлювання (алетичного чи деонтичного, залежно від типу аргументації) вагомі результати дає застосування методики актомовленнєвої інтерпретації таких висловлювань, що встановлює інтеракціональне функціонування останніх. Алетичні й деонтичні висловлювання, що реалізують потенціал оцінки, актуалізуються в таких типах прагматичних контекстів: 1) зобов’язання-сприяння; 2) попередня згода; 3) очікування дії, викликаної спробами переконання в правильності того чи того твердження; 4) інтенсивне вираження точки зору. Аргументація завжди спрямована на зміну поглядів адресата, в тому числі й ціннісних, під тиском нав’язуваних йому адресантом поглядів. Вид аргументації зумовлюється типом мовлення: алетична аргументація переважно властива монологічному мовленню, в той час як деонтична тяжіє, як правило, до діалогу. Щодо формальних покажчиків контексту, то оцінні висловлювання, що містять як алетичну, так і деонтичну аргументацію, реалізуються в макроконтекстах різного обсягу.

ХАРАКТЕРИСТИКА ЮРИДИЧНОГО МОВЛЕННЯ В АНГЛОСАКСОНСЬКІЙ ПРАВОВІЙ СИСТЕМІ: ЛІНГВІСТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ТА СУЧАСНІ ВИКЛИКИ

І. В. Рудік, М. Г. Тер-Григорьян — пт, 20 чер 2025 00:00:00 +0300

Стаття присвячена дослідженню особливостей юридичного мовлення в англосаксонській правовій системі (common law) в контексті глобалізації, цифровізації та міжкультурної комунікації. Проаналізовано специфіку лінгвістичних конструкцій, синтаксичних моделей та термінологічної варіативності, що притаманні правовим текстам англомовної традиції. Особливу увагу приділено формалізованій структурі юридичних документів, ролі прецеденту як джерела права та впливу історико-культурного контексту на мовні стратегії правової комунікації.

У дослідженні акцентовано увагу на викликах, що постають перед перекладачами та лінгвістами в умовах правової багатомовності, а також на потребі в міждисциплінарному підході до аналізу юридичного дискурсу. Розглянуто взаємозв’язок між розвитком штучного інтелекту та адаптацією юридичних текстів до машинного опрацювання, включно з концепцією «машинозчитуваного права».

Також розглянуто сучасні ініціативи щодо спрощення правової мови (plain legal English) як засіб забезпечення доступності правової інформації для широкої аудиторії. Вказано на важливість корпусного аналізу правових текстів, прагматичного виміру мовлення в судовому процесі та культурної адаптації юридичних понять.

Результати дослідження свідчать про необхідність інтеграції знань з лінгвістики, правознавства та цифрових технологій для формування ефективної та інклюзивної правової комунікації в системі common law.

В. ВИННИЧЕНКО І ДЖ. ОРВЕЛЛ У ДИСКУРСІ «ТОТАЛІТАРНОГО НАРАТИВУ»

Г. М. Сиваченко — пт, 20 чер 2025 00:00:00 +0300

Стаття присвячена дослідженню ролі творчості Володимира Винниченка та Джорджа Орвелла у формуванні й розвитку «тоталітарного наративу» в літературі ХХ століття. Роман «Сонячна машина» (1928) Володимира Винниченка відкриває не лише нову сторінку в історії української літератури, а й стоїть у витоків жанру науково-фантастичного утопічного роману в європейській літературі в сучасному розумінні. Варто наголосити, що цей твір є першим українським науково-фантастичним та утопічним романом. Водночас, в науковій розвідці прослідковується еволюція жанру антиутопії, визначаються її ознаки та функції як політичної та культурної критики тоталітарних режимів.

Особлива увага в нашому дослідженні приділяється порівняльному аналізу творчості Володимира Винниченка та Джорджа Орвелла, їхнім політичним поглядам, мотивації та способам відображення тоталітарних систем у щоденниках, романах і публіцистиці. В результаті дослідження було встановлено, що такі романи митців, як «Сонячна машина» і «1984», є глибоким дослідженням соціальних та політичних структур, а також спробою осмислити механізми функціонування тоталітарних структур та інструментами ідеологічної маніпуляції, які призводять до руйнування особистості.

В статті також аналізуються концептуальні відмінності між утопією та дистопією, їхня історична та філософська основу, а також роль антиутопії як літературного засобу моральної й політичної критики. Компаративне дослідження уможливлюється ідейною схожістю, полемічним характером творчості обох авторів, їхній відвертій критиці тоталітарних режимів, зокрема сталінізму і фашизму, а також ролі авторів у формуванні світоглядної позиції щодо людської свободи, моралі та відповідальності.

Антиутопії Володимира Винниченка і Джорджа Орвелла залишаються актуальними творами в контексті сучасного «тоталітарного наративу», які порушують питання про цінність людського життя та свободу особистості.

КОМУНІКАТИВНО-СИНТАКСИЧНА СТРУКТУРА НІМЕЦЬКОМОВНОГО ХУДОЖНЬОГО ДІАЛОГУ

О. М. Чумаков, С. С. Богуславський, О. Л. Мельничук — пт, 20 чер 2025 00:00:00 +0300

Дослідження присвячене детальному аналізу еліптичних речень у сучасній німецькій мові з особливим урахуванням їхніх морфолого-синтаксичних структур, механізмів виникнення та комунікативних функцій. Спираючись на теоретичні засади парадигматичного синтаксису та в контексті сучасної дискусії про «перформативний поворот», еліпсис розглядається не як випадкове скорочення, а як регулярна конструкція, що зумовлюється специфічними комунікативними та контекстуальними чинниками. Дослідження ґрунтується на корпусі з 5000 простих предикативних конструкцій, відібраних із сучасної німецької художньої літератури, драматургії та транскрибованого спонтанного мовлення. Аналіз здійснюється як якісними, так і кількісними методами, і виокремлює шість базових моделей простих предикативних речень (S+Vp, S+(V’+C)p, а також варіанти з підметами es і man), що слугують структурною основою для еліпсисів.

Результати засвідчують високу частотність еліптичних конструкцій у німецькій мові, зокрема конструкцій типу S+V’+C, які трапляються майже у трьох чвертях випадків. У більшості з них зберігається компонент-комплемент, що забезпечує свідому фокусизацію інформації. Крім того, еліпсиси виконують функцію мовної економії, скорочуючи синтаксичний вираз без зміни пропозиційного змісту. У художніх текстах вони часто сприяють імітації спонтанності й автентичності, тоді як у розмовному мовленні виступають ефективним засобом інтеракції.

Дана робота продовжує попередні дослідження з парадигматичного синтаксису та доповнює їх емпірично обґрунтованим аналізом сучасних німецьких еліпсисів. Отримані результати мають не лише теоретичну цінність для синтаксичних досліджень, але й практичне значення для мовної дидактики, лексикографії та автоматичної обробки мови (наприклад, у розробці синтаксичних парсерів). Подальші дослідження доцільно спрямувати на автоматизоване виявлення еліптичних структур у великих корпусах та на контрастивний аналіз між німецькою та іншими мовами з метою виокремлення універсальних і мовно-специфічних ознак еліпсису.