Записки з романо-германської філології

НЕЛІНІЙНІ ЕПОХИ У СУЧАСНОМУ ЛІТЕРАТУРОЗНАВЧОМУ ДИСКУРСІ

Н. В. Абабіна — 2024-06-25

У статті визначається необхідність дослідження й аналізу нелінійних епох. Ця проблема на даний час є актуальною, оскільки динаміка сучасного життя вимагає теоретичного осмислення стихійних процесів, що відбуваються, а також прогнозування шляхів їх подальшого розвитку. На відміну від стабільних епох, аналіз яких можна проводити за допомогою традиційних методів, — нестабільні періоди, що проходять в умовах кризи і хаотичності, потребують принципово іншого психоемоційного, енергоемоційного, духовного і розумового осмислення. Вони виникають на межі колосальних за масштабом культурних епох (античність, середньовіччя, Ренесанс, Новий час, перехід до романтизму, трансформація реалізму тощо) і характеризуються стихійними явищами, які унаслідок протиріч і численних коливань наростають.

Щоб пояснити логіку цих явищ у розвитку літератури, вважаємо необхідним розглянути під новим кутом зору процес зміни жанрових систем, міфопоетичного та художнього мислення письменників, психологію творчості, персонажний рівень творів тощо. Применшувати роль таких періодів не можна, оскільки це час створення нових напрямів, які згодом стають основою для формування нового світобачення, методів пізнання, наукової картини світу. З одного боку, це період криз, які породжують трагічне світовідчуття і передчуття катастрофи, з іншого — це своєрідний пролог до наступної доби, бо це час переорієнтування і зміни свідомості, оновлення усіх видів мистецтва, створення нових художньо-естетичних течій, філософських теорій, які стають основою творчості авторів.

З огляду на це, пропонується нова модель характеристики нестабільної епохи, яка включає систематизацію основних її показників; обґрунтовується використання синергетичних досліджень у характеристиці літератури цього часу; на прикладі аналізу рубіжних епох XVIII–ХІХ ст., ХІХ–ХХ ст. застосовується фазова модель переорієнтації, головними елементами якої є порушення рівноваги (нелінійність, розбалансованість процесів), хаос, самоорганізація нових художніх форм, оформлення нової системи оповіді.

ПЕРФОРМАНС ЯК КОМУНІКАТИВНА СТРАТЕГІЯ СУЧАСНОЇ ДРАМИ

Л. І. Войтенко — 2024-06-25

Акцентована демонстративність, яка втілюється і проявляється у різних сферах людського життя, — це й є перформанс. Відповідно перформативний текст є актуалізованим у процесі комунікації саморепрезентованим текстом саме через дію, спосіб думки, режисерське бачення та акторську гру. Візуальна складова тексту визначається як складовий компонент поетики твору, родо-жанровий маркер, відповідно до елементів зовнішньої композиції.

Звичайний класичний образ драматургічного тексту в сучасних українських драматургів набуває рис епічних жанрів, що репрезентує інший тип і спосіб мислення, поєднує в одній особі оповідача й персонаж. Перформанс як комунікативна стратегія сучасної української драматургії забезпечується переходом до наративної нелінійності персонажно-оповідної організації діалогу, ретроспективної організації дії, побудовою монологу на асоціаціях подій, інтимно-особистісних зв’язках та сприйняттях, де монолог є реальною дією персонажа. Демонстраційність та креолізована природа такого тексту дає право визначати такі тексти як «мистецтво дії».

ЕВОЛЮЦІЯ ЖАНРУ АНТИУТОПІЇ

П. В. Деменко — 2024-06-25

У статті досліджуються етапи становлення жанру антиутопії у контексті світового літературного процесу. Антиутопія, що представляє собою модель прогнозування майбутнього, особливо гостро реагує на проблеми і виклики сучасності, проєктуючи їх на уявні суспільства майбутнього. Завдяки цьому вона набуває особливої популярності в сучасному літературному дискурсі, привертає увагу все більшої кількості дослілників.

У результаті аналізу встановлені три стадії розвитку жанру. Перший етап охоплює першу половину XX століття і характеризується оформленням основних жанрових рис. Зокрема важливими ознаками, що властиві цьому жанру, є наявність закритого, лінійного простору, футуристичність і прогностичний характер антиутопічних творів, конфлікт між сильною особистістю і репресивним апаратом тоталітарної держави або уніфікованим, механізованим суспільством. В антиутопіях другого періоду, а це друга половина ХХ століття, прослідковуємо розширення проблематики, розмаїття нових художньо-стильових та композиційних прийомів, а також набуття ознак інших жанрів. Третій період — це 20-ті роки ХХІ століття, характеризується багатовекторністю розвитку, процесами жанрової дифузії і конвергенції, що спричинило появу великої кількості жанрових різновидів. Творам властиві пародійність, гротескність, порушення жанрових канонів. Антиутопію цього періоду розглядаємо як метажанр, що дозволяє нам виявляти різні жанрові варіанти антиутопії.

ДЕКОДУВАННЯ СЕМАНТИЧНОГО ОБСЯГУ ІМЕННИКІВ З ДІЄСЛІВНОЮ МОДАЛЬНІСТЮ MÜSSEN: СИНЕРГЕТИЧНИЙ ВИМІР МІНІМІЗАЦІЇ ЗУСИЛЬ

В. В. Дребет — 2024-06-25

Представлена робота є одним з етапів дослідження іменника у рамках певної дієслівної модальності. Статтю присвячено вивченню генерування іменникового змісту у співвіднесенні з дієслівною модальністю müssen у німецькій мові з лінгвосинергетичних позицій. Методологічно важливим у дослідженні є положення про те, що рушійним фактором мовного розвитку виступає синергетичний закон докладання найменших зусиль і збереження мовної енергії.

В синергетичному розумінні автор статті проводить паралелі між словником як представником мовного узагальнення про структуровану суму знань засвоєної позамовної дійсності та ментальним лексиконом, який не є довільним накопиченням унесень, а становить структуровану ієрархічну систему таких унесень. Якщо в синергетичному розумінні лексичні одиниці та їх значення на мовному рівні містять закодовану структуровану інформацію, то в цьому ж руслі у роботі розглянуто реалізацію слова в одному з його значень на мовленнєвому рівні як декодування інформації.

Запропонований у цій статті лінгвосинергетичний формат дослідження передбачає, що мова як саморегулювальна система під впливом зовнішньої енергії та інформації виробила механізм різної репрезентацій іменника у синтаксичних конструкціях з різною дієслівною модальністю у німецькомовному просторі художньої прози та преси.

Отримані на підставі синергетично-квантитативного підходу результати екстрапольовано на лінгвосинергетичні моделі самоорганізації іменникового найменування згідно з принципом мінімізації зусиль, що скеровує ментальний лексикон людини на оптимальне декодування семантичного обсягу полісемічних або моносемічних іменників у співвіднесенні з дієслівною модальністю müssen у німецькомовній художній прозі та пресі.

Доведено, що оскільки найближчі відстані у лексичній структурі слова на мовному рівні є найближчими у зіставленні зі структурами знань ментального лексикону людини, то вибудовування іменникового змісту у сучасній німецькій мові за синергетичним принципом збереження мовної енергії та мінімізації зусиль найоптимальніше скеровує ментальний лексикон людини на декодування семантичного виміру найближчих (головних) значень полісемічної та однозначної моносемічної моделей слова.

ЕКФРАЗИС У ХУДОЖНЬОМУ АНГЛОМОВНОМУ ДИСКУРСІ

Є. В. Дубровська-Томченко — 2024-06-25

У статті систематизується досвід дослідження поняття екфразису, розкривається його значення та роль у художньому англомовному дискурсі. Основна увага приділяється аналізу дефініції екфразису, визначення його функцій у літературі та мистецтві, історичним підвалинам терміна, запропонованій класифікації екфразису. Розглядаються визначення, запропоновані дослідниками у даній галузі, внески і розробки у розумінні екфразису. Стаття спирається на дослідження провідних вчених, таких як Дж. Хеффернан, П. Вагнер, В. Мітчелл, Д. Керр’єр, Ґ. Скотт та інших, аналізуються різні визначення екфразису, його еволюція та значення в літературному дискурсі. Перспективи подальших досліджень у цій області включають більш глибокий аналіз екфрастичних явищ у сучасних літературних текстах. Стаття відображає актуальність та перспективи дослідження екфразису, розширюючи розуміння цього феномена в контексті інтермедіальності, взаємодії літератури та візуального мистецтва.

СЛОВОТВІР АНГЛОМОВНИХ ТЕРМІНІВ ФАНФІКШЕН

І. М. Колегаєва — 2024-06-25

Стаття присвячена висвітленню основних словотвірних моделей англомовного фанфікшену. Релевантність вивчення англомовної термінології фанфікшену визначається кількома важливими аспектами. По-перше, термінологія фанфікшену відображає сучасні мовні тенденції, які є важливими для розуміння змін у мовному середовищі та розвитку англійської мови в контексті нових культурних явищ. По-друге, ця термінологія дозволяє глибше зрозуміти популярні культурні феномени, такі як музичні, літературні та кінематографічні уподобання сучасного суспільства, які часто знаходять своє відображення у фанфікшені. Нарешті, дослідження англомовної термінології фанфікшену сприяє розширенню знань про цей маловивчений феномен, який хоча й існував у різних формах раніше, зазнав значного розвитку лише в останні десятиліття.

Проведене дослідження показало, що способи словотвору англомовних термінів фанфікшену відображають різноманітні мовні процеси, які використовуються для створення нових термінів і адаптації існуючих слів. Основні методи включають композицію, абревіацію, афіксацію, калькування, скорочення, запозичення з інших мов. Ці способи словотвору допомагають створювати терміни, що відображають специфічні явища та поняття у фанфікшені, забезпечуючи точність і ефективність комунікації серед учасників спільноти. Завдяки цьому терміни стають частиною динамічної та інноваційної мовної системи, яка відповідає потребам і розвитку фанфікшен-культури.

Дослідження джерел появи англійських термінів фанфікшену показує, що вони походять з різних джерел, включаючи канонічні твори, фанатську культуру, характеристики персонажів, жанрові особливості, структурні та форматні аспекти творів, а також запозичення з інших мов і культур. Ці терміни відображають інновації та адаптації в мові, що виникають у відповідь на потреби фанатських спільнот. Завдяки цим різноманітним етимологічним кореням терміни фанфікшену стають багатогранними і відображають динаміку розвитку жанру, його взаємодію з іншими культурними та мовними традиціями, а також специфічні особливості творів, створених фанатами.

НАВЧАННЯ НІМЕЦЬКОЇ МОВИ НА ОСНОВІ ТЕКСТУ

І. Г. Кулина — 2024-06-25

Стаття присвячена дослідженню тексту на сучасному етапі розвитку лінгвістики тексту.

В ній висвітлені погляди вітчизняних та зарубіжних мовознавців на поняття «текст» і розглядаються методи його дослідження. Сучасне мовознавство потребує нових принципів і методів формування текстів, в основу яких закладена корпусна лінгвістика. Дослідження мови та мовлення неможливі також без антропоцентричного і мовленнєвого принципу, який формується в ракурсі: людина і мова, У зв’язку з цим його роль в тексті має велике значення. Окрема увага в статті приділяється навчанню іноземної» мови (німецької) на основі тексту, як комунікативної одиниці вищого рівня, носія інформативного коду, що адресується від суб’єкта до об’єкта. Текст повинен містити пізнавальний матеріал, мати виховні можливості, бути доступним, викликати інтерес та мати зворотний зв’язок зі здобувачами. Звісно, що сприйняття тексту залежить від багатьох чинників: від лексичної, граматичної бази здобувачів, їхніх загальноосвітніх знань, досвіду тощо.

Під час роботи з текстом потрібно приділяти увагу не тільки фонетиці, граматиці, лексиці тощо, але й тематиці текстів, яка повинна зацікавити студентів. Вважаємо дуже продуктивним використання газетних текстів, тематика яких пов’язана з освітою, життям молоді в Україні та за кордоном, хобі, спортом, медициною, політичними та економічними питаннями тощо.

До роботи з текстом (художнім, публіцистичним, науковим тощо) треба підходити як до вивчення та опису мови в дії, це гарна можливість для здобувачів виявити отримані знання та застосувати їх на практиці.

Саме робота з текстом сприяє розвитку у здобувачів комунікативної компетенції та практичного мислення, що є основними цілями освіти.

СЕМАНТИЗАЦІЯ ЗВУКОВИХ ОДИНИЦЬ У РІЗНОСИСТЕМНИХ МОВАХ

В. І. Кушнерик — 2024-06-25

Важливо врахувати два ключових принципи фоносемантики: принцип мотивованості (недовільності) та принцип довільності мовного знака. Перший з них заснований на взаємозв’язках явищ та об’єктів у реальному світі, і наукова історія рясніє прикладами виявлення зв’язків між зовні не пов’язаними явищами. Принцип довільності, з іншого боку, прокламує незалежність значення від змісту, але це суперечить загальній системній ієрархії. За цим принципом кожен елемент у більшій системі може функціонувати як автономна менша система, маючи свої значеннєві та значущі компоненти, які створюють структурні зв’язки. Відділяючи слово від цих зв’язків, ми віднімаємо його структуру, тим самим руйнуючи системність, яку Ф. де Соссюр визначив як основу системної лінгвістики.

У сучасному світі не всі слова мотивовані, проте можна виділити два підходи до цього питання: природний і конвенційний. Хоча мовний знак за своєю природою довільний, у синхронічному аналізі він може водночас бути і мотивованим. Важливо визначити, який із принципів переважає у конкретному акті номінації, де вибір характеристики об’єкта, що становить основу номінації, не є випадковим і відображає мотивованість.

Фонетичний семантизм демонструє закономірний недовільний зв’язок між фонемами слова та незвуковою характеристикою денотата, яка служить основою для номінації.

Науковий пошук має на меті розглянути досліджуване явище у двох аспектах свого прояву: з одного боку, фонетичний семантизм має статистичний характер, з іншого — це психофізіологічний процес, в основі якого є синестезія, синтенемія та кінеміка.

Пропонуються матеріали дослідження на прикладах германських та слов’янських мов, які є демострацією та підтвердженням істинності пошукового шляху.

Хронологія наукових фактів про функціонування фонетичного семантизму дозволяє дійти висновку, що дане мовне явище було розвинене на ранніх етапах формування мов і знаходиться у постійній динаміці, а процеси, які є закономірними та динамічними, суттєво впливають на взаємозв’язок звучання та значення лексичних одиниць з плином часу, про що свідчать мовні трансформації лексичного фонду різносистемних мов.

ПСИХОЛОГІЗМ У ПОБУДОВІ ЖІНОЧИХ ОБРАЗІВ У РОМАНІ «BLACKBERRY WINTER» С. ДЖІО

А. І. Маріонда — 2024-06-25

У статті розглядається роман Сари Джіо «Blackberry Winter» як приклад використання психологізму у побудові жіночих образів. Психологізм у літературі відображає складні психологічні стани персонажів і соціальні контексти, допомагаючи глибше зрозуміти їхні емоції та мотивації. Аналіз психологічної глибини персонажів у літературі другої половини ХХ століття є одним з ключових аспектів літературних досліджень: психоаналітичний метод, запропонований Фрейдом, дозволяє розглядати персонажів як живих людей, розкриваючи їхні внутрішні конфлікти та мотиви.

Головні героїні, Вера Рей та Клер Олдрідж, відображають складні психологічні стани та внутрішні конфлікти через внутрішні монологи, взаємодію з іншими персонажами та символіку. Вера Рей живе в умовах Великої депресії 1933 року, бореться за виживання і відображає глибокий материнський інстинкт, страх і тривогу за майбутнє свого сина Даніела. Її взаємодія з іншими персонажами, такими як містер Гаррісон та Лон Едвардс, підкреслює її рішучість і внутрішню силу.

З іншого боку, Клер Олдрідж, сучасна журналістка, переживає втрату дитини і бореться з почуттям безнадії та ізоляції. Її внутрішні монологи відображають депресивний стан і пошук сенсу в житті. Взаємодія з чоловіком Ітаном, спогади про щасливі часи і бажання знайти новий сенс через роботу і терапію підкреслюють її емоційний біль і прагнення подолати горе.

Аналіз внутрішнього світу Вери та Клер показує, як детальні внутрішні монологи, взаємодія з іншими персонажами і символічні жести допомагають розкрити психологічну глибину персонажів. Це дозволяє читачам глибше зрозуміти їхні емоції, мотиви та внутрішні конфлікти, роблячи їх образи реалістичними і багатогранними.

УСКЛАДНЕНЕ РЕЧЕННЯ ЯК ІНДИКАТОР ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОГО РІВНЯ ВІРТУАЛЬНОГО МОВЦЯ

І. Б. Морозова — 2024-06-25

Представлене дослідження присвячено проблемі взаємозв’язку когнітивних процесів, що мають місце у свідомості людини, із синтаксисом її мовлення. Мовлення індивіда є дзеркалом його мислення, і це один зі способів, за допомогою якого він пізнає своє оточення, набуваючи когнітивного досвіду у відтворенні власної картини світу. Протягом комунікації та завдяки цьому процесу відбувається становлення людини як особистості з певним ментальним рівнем.

У фокусі роботи — синтаксичні особливості генерування англомовних вербальних повідомлень в залежності від інтелектуального рівня віртуального мовця, Актуальність теми наукової розвідки вбачаємо у лінгво-гносеологічній потребі проникнення у когнітивно-комунікативну сутність процесів генерування повідомлень, а також у відсутності серйозних досліджень цієї проблеми. Метою роботи є виявлення об’єктивного критерію для визначення інтелектуального рівня віртуального мовця в аспекті синтаксичної побудови притаманних йому речень.

Відправною точкою наукового пошуку слугувало припущення, що існує певна кількість типологічно різних структурних моделей речень, яким віддають перевагу представники певної психологічної групи особистостей. У наших попередніх розробках встановлено, що у діалогічному спілкуванні прості речення превалюють серед інших структурних типів, складні посідають третє місце за частотністю використання практично у всіх мовців, незалежно від рівня освіти, соціального статусу та когнітивних здібностей. Разючий контраст, за нашими спостереженнями, вбачається у використанні носіями мови ускладнених речень, граматичний статус яких окреслено в граматиці недостатньо повно. У проведеному дослідженні конкретизовано поняття ускладненого речення та шляхом компаративного аналізу віртуального мовлення героїв трьох англомовних романів у різні періоди їхнього життя цей тип речення визначено як індикатор когнітивних особливостей мовців на рівні синтаксису. Зроблено припущення, що, на відміну від поверхових, глибинні структури організації мовлення людини співвідносяться з глибинними структурами її мисленнєвої діяльності.

Звідси високий інтелект індивіда віддзеркалюється не тільки на рівні адекватності сприймання інформації, але й на рівні форми репрезентації і генерування повідомлень, а саме переважно конструкціями з прихованою глибинною структурою предикації.

ОСОБЛИВОСТІ ПЕРЕКЛАДУ ФАХОВО ОРІЄНТОВАНОГО МОВЛЕННЯ

І. В. Никифоренко — 2024-06-25

У статті аналізується поняття перекладу фахово орієнтованого мовлення та його викладання у наукових розвідках вітчизняних та зарубіжних дослідників. У сучасному світі неможливий розвиток соціальних наук, техніки, культури, соціальних відносин без знання того, що зроблено та які досягнення є в цих галузях в інших країнах. Глобалізація у поєднанні з досягненнями в сфері комунікаційних технологій та соціальних медіа призвела до помітного зростання фахівців, здатних здійснювати професійну комунікацію в міжкультурному просторі, що володіють перекладацькою компетенцією, яка дозволяє зокрема використовувати міжнародний досвід, відображений в іншомовній професійній літературі. У зв’язку з цим зростає актуальність здійснення адекватного перекладу текстів професійної спрямованості в будь-якій галузі.

Метою дослідження є вивчення та аналіз основних особливостей перекладу спеціальних текстів. Основу дослідження утворюють такі методи, як теоретичний аналіз вітчизняних та зарубіжних джерел, узагальнення, систематизація, лексичний та компонентний аналіз.

Результатом дослідження є виділення та аналіз найбільш частотних особливостей, які виникають при перекладі фахово орієнтованих текстів. Отримані дані дозволяють говорити про переважання словосполучень, більшість яких перекладається дослівно, а саме калькуванням, тобто має конкретний аналог мовою перекладу, що дозволяє зробити висновок про розробку та розвиток у подальшому терміносистеми спеціальних текстів.

Отримані результати можуть бути застосовані в практиці викладання і бути використані на заняттях з іноземної мови у вищих навчальних закладах для рішення проблеми перекладацьких проблем студентів.

«ТЕКТОНІКА ПОЧУТТІВ» Е.-Е. ШМІТТА В ПАРАДИГМІ «РОЗМОВНОГО ТЕАТРУ»

Н. Подковирофф — 2024-06-25

У статті аналізується п’єса Е.-Е. Шмітта «Тектоніка почуттів» у парадигмі «розмовного театру», який став доволі популярним у Франції з 80-х років ХХ століття. «Розмовний театр» продовжив традиції абсурдистського та авангардистського театру, тенденцією звернення до лінгвістичного експерименту, зміни мови сцени, що є актуальним і в наш час. Діалог у розмовному театрі фактично є дією, новим способом осягнення реальності, де завдяки мовному експерименту розширюється простір дії, змішуються ілюзії та реальність, конфлікт базується на зауваженні, яке в подальшому пояснює розрив стосунків між персонажами, розв’язується він теж у діалозі. Психологічний портрет персонажів розкривається не в ситуаціях та вчинках, а в мовленні, яке надає п’єсі театральності.

ХУДОЖНЯ ЛІТЕРАТУРА ЯК СИНТЕЗ МУЛЬТИМОДУСНИХ ЗАСОБІВ ПОДАННЯ НАРРАТИВНОЇ ІНФОРМАЦІЇ

О. О. Пожарицька — 2024-06-25

Попри безліч наукових відкриттів, зроблених у XX і XXI століттях у царині лінгвістики, певні глобальні проблеми досі потребують свого вирішення чи підходу до них на новому рівні наукового та суспільного розвитку. Серед них можна назвати проблему чіткого визначення художньої літератури. Це завдання стало ще складнішим у зв’язку з появою таких нових літературних форм, як цифрова література, комікси, фанфікшн, нарративні відеоігри та ін. Таким чином, актуальність статті випливає з лінгвогносеологічної важливості визначення самого терміна «художня література» у світі домінуючих комп’ютерних технологій, що забезпечують все більше нових способів передачі інформації. Наша робота також мотивується відсутністю серйозних нових розробок, які пропонують об’єктивні критерії для дефініції сучасного художнього твору. Отже, дослідження має на меті уточнити, що саме розуміти під художньою літературою в наш час, і схарактеризувати особливості репрезентації нарративу в сучасній художній літературі. Розвідка базується на постулатах теорії інформації та нарратології у поєднанні з класичними методами лінгвістичного аналізу. Отримані у процесі дослідження результати підсумовані у наступних висновках.

Художня література — це твір мистецтва, побудований навколо певного нарративу. Його естетична складова визначається останнім та комунікативною метою, яку ставить перед собою автор. Нарратив тут кодифікується за допомогою вербальних (а іноді й невербальних) знаків і представляє екстралінгвістичну ситуацію, що викликає інтерес читача, оскільки відображає або не має нічого спільного з його/її власним когнітивним досвідом, дражнить його/її здатність до прогнозування сюжету і впливає на його/її картину світу в процесі опосередкованої комунікації з автором. Саме існування цілої низки модусів, що об’єктивують один і той самий нарратив (або його близькі інваріанти) — кіно, комікси, фанфікшн, ігрові книги, відеоігри тощо, — посилює занурення читача у твір та той вплив, який справляє сам нарратив, уможливлюючи мультиекзистенцію читача та генеруючи в його/її свідомості новий квазі-всесвіт, подібний до гештальту твору.

СИНТАКСИЧНЕ АРАНЖУВАННЯ ТЕКСТІВ ДЕРЖАВНОГО ГІМНУ: АНГЛІЙСЬКО-НІМЕЦЬКІ ПАРАЛЕЛІ

А. М. Приходько — 2024-06-25

Роботу присвячено вивченню синтаксичного аранжування текстів АДГ/НДГ у межах опозиції «просте речення vs складне речення», кількість яких у цих текстах виявляється дуже близьким до золотої пропорції. Предметом аналізу є структурно-семантичне осмислення форми і змісту синтаксичних побудов у ланцюжку «просте речення — паратаксис — гіпотаксис — період» на тлі процесів синкретизації.

З’ясовано, що просте речення в текстах АДГ/НДГ рідко відповідає канону мінімальної структурної схеми, відхиляючись від неї у бік або лакунарності, або ускладненості. Лакунарність пов’язана з еліпсом присудка та інверсією, а ускладненість — з типовим для германських мов правобічним гілкуванням, що зумовлюється прагненням до повноінформативності мовленнєвого повідомлення і регулюється двома факторами — наближеністю до канону та віддаленістю від нього. Кожен із них є, як правило, носієм мовної експресії, яка створюється контрастом форми і змісту. Натомість у пара- та гіпотаксисі до створення контрасту підключається ще й функція.

Із всього розмаїття сурядних смислів у текстах АДГ/НДГ реалізуються лише копулятивний, адверсативний і каузальний з абсолютною перевагою першого. Їх використання виявляється обмеженим абсолютним переважанням означальних і умовних речень (для німецької) та означальних і з’ясувальних (для англійської).

Решта підрядних синтаксем зовсім не реалізується в гімнах. Іще менш вживаною синтаксичною формою в текстах АДГ/НДГ є період, що пов’язано з його невідповідністю постулату максимальної когнітивно-емоційної доступності для споживачів цього інтелектуального продукту. Перед періодом стоїть важливе завдання: уникнення когнітивно-логічної перевантаженості та досягнення максимальної інформативності конструкції.

Доводиться, що закони жанру і вимоги замовників, віддаючи перевагу простим реченнєвим утворенням і накладаючи обмеження на використання складних, спричиняють тісне переплетення сурядності, підрядності й однорідності при стислості форми. Чужі для гімну відношення каузальності, протиставності, концесивності, фінальності, темпоральності та ін. не є атрибутами політичної дискурсії, а тому є малопридатними для художньо-виразного, рекламно стислого і переконливого змалювання образу держави та ідеї національного єднання.

СТРУКТУРНІ ТА СЕМАНТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ БРИТАНСЬКИХ ТОПОНІМІВ

І. П. Савранчук — 2024-06-25

Стаття присвячена огляду структурних та семантичних особливостей британських топонімів. Вивчення топонімів допомагає краще розуміти мовний образ світу, відтінюючи етнічний досвід і культуру. Топоніми мають важливе значення як засоби передачі історичної, культурної та іншої інформації через покоління, що робить їх дослідження актуальним у лінгвістиці. Власні назви британських територій є дуже різноманітними, оскільки країна протягом багатьох століть була місцем розвитку різних цивілізацій і народів, кожен з яких зробив свій внесок у мову через свої власні назви.

У даній роботі було досліджено 200 топонімів з трьох регіонів Великої Британії. За походженням досліджені топоніми поділяються на власні та запозичені. Власні назви переважають у Англії, тоді як у північних регіонах та заході країни зустрічаються топоніми скандинавського походження. Уельс та Шотландія характеризуються переважно кельтськими назвами. Запозичені топоніми виокремлюються за чотирма мовними джерелами: кельтським, латинським, скандинавським і нормансько-французьким. Англійська мова містить більше запозичень, оскільки відкрита для прийому слів інших мов завдяки контактам з іншими культурами та колоніальній спадщині. Загалом, люди, які називали географічні об’єкти, керувалися особливостями ландшафту, де знаходився даний об’єкт. Ця категорія топонімів зустрічається у всіх трьох частинах Британії та має багато підгруп. Виникнення цієї групи є логічним наслідком того, що предки британців називали своє оточення відповідно до того, що бачили. При створенні та виборі топонімів можна спостерігати певну прагматичну спрямованість, яка залежить від різних чинників, таких як історичний контекст надання назв, рівень культурного розвитку, соціальні, політичні, релігійні або патріотичні мотиви осіб, які надають географічним об’єктам певні імена. Цей шар лексики викликає зацікавленість дослідників, оскільки він може збирати лінгвістичний, соціокультурний і історичний досвід.

АНГЛІЙСЬКІ АДВЕРБІАЛЬНІ ДІЄСЛОВА РУХУ В ОРИГІНАЛІ ТА СПОСОБИ ЇХ ВІДТВОРЕННЯ В УКРАЇНСЬКОМУ ПЕРЕКЛАДІ

Л. С. Яровенко — 2024-06-25

Проаналізовано парадигматичні і синтагматичні характеристики адвербіальних дієслів (АД) руху в оригіналі та досліджено способи їх відтворення у українському перекладі. Аналіз словникових статей АД продемонстрував у більшості з них розгалуженість їх семантичних структур та наявність в них інтегральної семи руху, яка може бути принциповою або факультативною.

Синтагматичний потенціал АД досить широкий, виходячи з різноманіття дистрибутивних моделей, які було зафіксовано. Було зареєстровано три способи їх перекладу: варіантні відповідності, перекладацькі трансформації та нульовий переклад (з найменшою частотністю). Домінуючим способом перекладу виявився переклад на рівні трансформацій (контекстуальних замін).

Встановлена така комбінаторика варіантів перекладу: a) передача семи руху в структурі оказіонального відповідника; б) «погашення» семи руху та актуалізація семи іншої дії; в) актуалізація семи руху в дієсловах, в яких вона не є лексикографічно закріпленою.

Встановлена кореляція між чинниками, що обумовлюють перекладацькі стратегії. Найбільш впливовим чинником виявилось контекстуальне оточення АД з випадками включення контекстуальних сем у семантичну структуру АД. Контекст, як широке поняття, передбачає обов’язкове урахування наступних параметрів: розбіжностей у семантичних об’ємах слів та у сполучуваності слів у ВМ та МП.

Крім того, необхідно приймати до уваги фактор відповідності перекладного еквівалента до літературних норм цільової мови. Досить значущим також є праве оточення АД, яке розширює їх семантику та конкретизує спосіб руху. Його переклад здійснювався за допомогою прийменників, прислівників та різноманітних префіксів у якості заміни англійських прийменників.

Встановлено, що для досягнення адекватного перекладу перекладач вдавався до різноманітних лексичних та граматичних трансформацій, а саме конкретизації значення, модуляції, заміни частин мови, пермутації, додавання та антонімічного перекладу. Найбільшу складність для перекладу склали індивідуальні (авторські) АД зі стилістичними обертонами. Переклад — синтез об’єктивних та суб’єктивних чинників. Особистість перекладача, його професіоналізм визначають якість фінального продукту.